Про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину – геноцид Кримськотатарсього народу та національних груп, організованого і вчиненого керівництвом комуністичного тоталітарного режиму в СРСР. Заява Голові СБУ.

Особисто:
ГОЛОВІ
СЛУЖБИ БЕЗПЕКИ УКРАЇНИ
НАЛИВАЙЧЕНКУ В.О.

З А Я В А
про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину,передбаченого ч.1 ст. 442 КК України – геноцид Кримськотатарсього народу та національних груп, які проживали в Криму в 1944 році, організованого і вчиненого керівництвом комуністичного тоталітарного режиму в СРСР
на чолі зі Сталіним Й.В.
(подається в порядку ст. 214 КПК України)

ШАНОВНИЙ ВАЛЕНТИНЕ ОЛЕКСАНДРОВИЧУ!

Всеукраїнська громадська організація «СПІЛКА ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ» підтримує Ваші та заяви державних, політичних, громадських діячів, істориків, правозахисників про те, що депортація кримських татар у 1944 році – є геноцидом.
Так, 16 травня 2012 року Ви, будучи головою Політради партії «Наша Україна», заявили (цитую): «Насильницька депортація сталінським режимом кримських татар в 1944 році де-юре і де-факто є злочином проти людяності і актом геноциду цілого народу, який призвів до загибелі 46% виселених татар» (Інтернет видання «Українська Правда», 16.05.2012р.).

29 травня 2014 року Ви, вже як голова Служби Безпеки України, під час передачі документів галузевого державного архіву представникам Меджлісу Кримськотатарського народу про депортацію кримських татар в 1944 році підкреслили (цитую): «Служба Безпеки завершує важливий етап роботи і передає кримськотатарському народу документальні свідчення і підтвердження того, як титульна нація Криму постраждала 70 років тому, коли понад 200 тисяч населення були знищенні і переміщенні в наслідок звірячої депортації народу.
Друга складова цинічного злочину, і ми сьогодні оприлюднюємо ці документи, – коли після перемоги над фашизмом герої Кримськотатарського народу, повертаючись з фронтів Другої світової війни, фактично зазнали другого знищення.
Каральні органи тоталітарного режиму почали переслідувати воїнів, які захищали вітчизну, розстрілювали їх або примусово відправляли на спец поселення, насильники розриваючи сім’ї» (Інтернет видання «Українська Правда», 29.05.2014р.).

Нагадаю, що ще 10 грудня 2005 року 4 сесія четвертого Курултаю Кримськотатарського народу прийняла постанову, якою визнала депортацію 18-20 травня 1944 року і наступні десятиліття утримування кримських татар в місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму.
Сесія Курултаю звернулася до Президента України В.Ющенка і Верховної Ради України з проханням офіційного визнання злочинної депортації Кримськотатарського народу, вчиненої радянським режимом, одного із безпрецедентних в історії людства, фактом геноциду і ініціювати від імені України такої ж правової оцінки з боку міжнародної спільноти.
У 2006 році 51-й Конгрес Федерального союзу народів Європи в Балтії підтримав рішення Меджлісу і Курултаю Кримськотатарського народу, їх стремління привернути міжнародну увагу до долі свого народу та до факту вчиненого геноциду.
У резолюції загальнокримського траурного мітингу, який відбувся 18 травня 2009 року, міститься вимога до української влади визнати депортацію кримських татар – геноцидом.

У червні 2009 року (майже 6 років тому!) Президент України В.Ющенко, розглянувши моє депутатське звернення про порушення кримінальної справи за фактом геноциду кримських татар, дав Вам (в той час Ви також були Головою Служби безпеки України) і Генеральному прокурору відповідне доручення і наголосив, що «в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Йосипом Сталіним і посадових осіб каральних органів СРСР є ознаки геноциду». Про це повідомила прес-секретар президента Ірина Ванникова (Інтернет видання «Українська Правда», 02.07.2009 р.).
18 травня 2014 року в.о. Президента України О.Турчинов у зверненні до народу зазначив: «70 років тому, на Кримській землі комуністичним режимом було вчинено жорстокий злочин – здійснено масові депортації представників місцевих етносів, яких сталінська влада безпідставно звинуватила у співпраці з гітлерівцями. Застосовуючи принцип колективної відповідальності у продовж кількох травневих днів 1944 року до віддалених регіонів Середньої Азії та Сибіру було примусово переселено близько 200 тисяч кримських татар.
Особливо цинічними стали репресії щодо фронтовиків – героїв війни, орденоносців, завдяки мужності яких здобуто перемогу над нацизмом у Європі. Нелюдські умови переїзду, хвороби та зубожіння у спец поселеннях забрали життя десятків тисяч людей. Ганебна практика депортацій застосовувалася кремлівською владою і до представників інших народів, що населяли Крим: греків, болгар, вірменів, турків, іранців, італійців. Тоталітарний режим робив усе, аби зупинити етнокультурний розвиток вигнанців, знищити їх національну пам’ять, культуру, мову…».
У заяві МЗС України «Щодо відзначення 70-ї річниці депортації кримських народів» від 16 травня 2014 року зазначено: «Депортація кримських татар 18 травня 1944 року, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР, стала найтрагічнішою сторінкою в літописи історії кримськотатарського народу. Поки кримські татари гинули на фронті, їхніх жінок, дітей, немічних літніх людей у товарних вагонах вивозили до Сибіру, Уралу, Середньої Азії.
Майже 200 тисяч кримських татар опинилось у вигнанні без документів, в умовах комендантського режиму, позбавленні права на пересування навіть з метою пошуку загублених при виселенні членів родин.
При переселенні та у важких умовах спец поселень і протягом перших років заслання загинуло до 46 відсотків всього населення. Це був справжній геноцид, вчинений Сталіним проти кримських татар. Українці, як ніхто інший, розуміють біль кримських татар та інших національностей, які були виселенні з Криму…».
У зверненні Асамблеї діаспор світу 17 травня 2014 року депортація кримських народів у 1944 році визнана «антилюдяною акцією», яка була частиною політики, яку комуністична влада в роки війни застосовувала до багатьох народів СРСР. Асамблея висловила сподівання, що «Тільки разом ми доб’ємося визнання священних прав кримських татар».
Президент України П.Порошенко неодноразово жорстко засуджував злочини сталінізму, у тому числі і злочини проти Кримськотатарського народу.
18 вересня 2014 року, виступаючи в Конгресі США, П.Порошенко закликав світ і Америку не мовчати про злочини Сталіна та злочини, які зараз чинить режим В.Путіна проти кримських татар.
Президент України П.Порошенко закликав усіх людей доброї волі перефразувати і вимовити слова американського президента Джона Кеннеді, сказані ним понад 50 років тому: «Я – кримський татарин, і немає нічого, що змусить мене відмовитися від моєї свободи».
П.Порошенко мав на увазі фразу, яка стала культовою: «Я- берлінець», якою Кеннеді завершив свою історичну промову 26 червня 1963 року перед Шенебергською ратушею в тодішньому Західному Берліні. Таким чином американський президент тоді висловив свою солідарність і підтримку західним берлінцям після зведення комуністичним режимом НДР Берлінської стіни.
Радник міністра з питань інформаційної політики Криму Сергій Костинський повідомив, що у травні ц.р. до 71-ї річниці депортації Кримськотатарського народу Міністерство запустить комплексну соціальну кампанію, яка буде називатися 18 травня «Ми всі – Кримські татари».
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, співробітники інституту, які є фахівцями з цієї тематики, оцінюють депортацію кримських татар у 1944 році не тільки як злочин проти людяності, а також як акт геноциду.
Уряд України запланував меморіальні заходи до цієї річниці.
Це добре, що українська влада проводить такі пам’ятні заходи вшанування трагедії Кримськотатарського народу. Проте цього недостатньо для встановлення юридичної справедливості.
Які б заходи не проводились, скільки б разів і хто б не повторював подібних заяв, вони не матимуть юридичного значення, а залишатимуться лише моральними, політичними або історичними оцінками, без будь-яких правових наслідків.
Ситуація, яка склалася з юридичним визнанням депортації кримських татар як актом геноциду (одне з най болючих питань цього народу!), на превеликий жаль, до цього часу не вирішена, а використовується партіями, народними депутатами, урядовими структурами, керівниками держави в суто політичних цілях, що останніми роками стало невід’ємною рисою політичного життя в Україні. В першу чергу – це у безперервній боротьбі за владу.
Використання в політичних цілях трагедій цілих народів: Голодомору-геноциду українців, депортації-геноциду кримських татар, Голокосту-геноциду євреїв – є цинічним, ганебним і неприпустимим суспільно-політичним явищем.
Державна політика щодо цих питань не повинна зазнавати істотних змін у залежності від того, яка політична сила, який президент, який уряд прийшли до влади в результаті чергових чи позачергових виборів. Вона повинна базуватися виключно на верховенстві права, міжнародних нормах та Законі.
В першу чергу, про це повинні не забувати керівники України, державні та політичні діячі і пам’ятати, що владу вони отримали ціною життів Національних героїв «Небесної Сотні» і знаходяться до цього часу при владі, дякуючи синам і донькам України, які захищають Батьківщину від російського агресора на чолі з Путіним в неоголошеній війні, яку Президент України П.Порошенко називає «вітчизняною».
14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію № 772-1 «Про визнання незаконними і злочинними репресивних акцій проти народів, яких було піддано насильницькому переселенню, і забезпечення їхніх прав».
У Декларації, зокрема, зазначено: «Варварським акціями сталінського режиму були виселення в роки Другої світової війни з рідних місць балкарців, інгушів, калмиків, карачаївців, кримських татар (виділено мною – Г.О.), німців, турків-месхетинців, чеченців.
Верховна Рада СРСР беззаперечно засуджує практику насильницького переселення цілих народів як найтяжчий злочин, що суперечить основам міжнародного права…»
Згідно з Законом «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 1223-VII від 17 квітня 2014 р.): «Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійсненні проти них…
Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації депортованих осіб, насильницькі переселених з місць постійного проживання, та відновлення їхніх прав».
Проте ні Декларація СРСР, ні Закон України не визначають, яким саме злочином є депортація (насильницьке переселення народів).
Види злочинів і їх кваліфікація встановлені Кримінальним Кодексом України, у якому, зокрема передбачений і злочин – геноцид (ст.442).

9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього» (Резолюція № 260, вступила в законну силу 12 січня 1951 року), що встановлює правове (юридичне ) визначення геноциду.
Під геноцидом розуміються наступні діяння, вчинені з наміром знищити повністю або частково будь-яку національну, етнічну, расову або релігійну групу, як таку:
а) вбивство членів цієї групи;
в) нанесення тяжких тілесних або психічних ушкоджень членам такої групи;
с) навмисне створення членам групи життєвих умов, які розраховані на повне або часткове знищення групи;
d) дії, розраховані на унеможливлення народження дітей в середовищі групи;
е) насильницька передача дітей цієї групи іншій групі (ст.2 Конвенції).

Саме таке визначення геноциду було підтримане і Міжнародним Кримінальним Судом, рішення про застосування якого було прийнято ООН у 1998 році у зв’язку з війнами на території колишньої Югославії і набуло чинності 1 липня 2002 року.
Кримінальний Кодекс України майже дослівно повторює вище наведене означення геноциду. Його стаття 442: «Геноцид», міститься в розділі ХХ: «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку».
Конвенція (ст.3) також визначає злочини, за які передбачено покарання :
а) геноцид;
в) змова з метою здійснення геноциду;
с) пряме і публічне підбурювання до здійснення геноциду;
d) замах на здійснення геноциду;
е) співучасть у геноциді.
Особи, які вчиняють геноцид або будь яке з перерахованих у ст.3 Конвенції діянь, підлягають покаранню, незалежно від того, чи є вони відповідальними за конституцією правителями, посадовим чи приватними особами.

26 листопада 1968 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» (ратифікована УРСР 25 березня 1969 року).

Конвенцією передбачено, що «ніякі строки давності не застосовуються до наступних злочинів, незалежно від часу їх скоєння: воєнні злочини, злочини проти людства, злочини геноциду.

Геноцид є карним злочином, навіть якщо дії не є порушенням внутрішнього законодавства країни, де були вчинені» (ст.1Конвеції).

Для встановлення юридичного факту геноциду кримських татар та інших національних груп, депортованих з Криму в 1944 році, необхідно:
– Службі безпеки України розпочати кримінальне впровадження за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України (геноцид), провести повне і всебічне об’єктивне досудове слідство (підслідність слідчих СБУ –ст.216 КПК України) і справу направити до Суду для розгляду.

– Суд в свою чергу повинен розглянути справу і за результатами її розгляду винести рішення чи є депортація кримських татар злочином – геноцидом і встановити тих, хто вчинив цей злочин.

Це повинно бути зроблено за аналогією розслідування СБУ кримінальної справи № 1-33/2010 (слідчий № 475), порушеної за фактом вчинення геноциду в Україні в 1932-1933рр. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України та постанови Апеляційного суду м. Києва від 13 січня 2010 року, який визнав Голодомор Українського народу геноцидом, а організаторами вчинення цього злочину – Сталіна Й.В.,Молотова В.М., Кагановича Л.М., Постишева П.П., Косіора С.В., Чубаря В.Я., Хатаєвича М.М.

Лише після цього депортація Кримськотатарського народу та національних меншин з Кримської Автономної РСР у 1944 році буде вважатись доказаним злочином – геноцидом.

Нагадаю, що майже шість років тому (!), будучи народним депутатом України і членом Парламентської Асамблеї Ради Європи, я офіційно ініціював питання перед Президентом України В.Ющенком і Вами як Головою СБУ про юридичне визнання депортації кримських татар народу та інших народів (національних груп), які проживали в Криму у 1944 році, актом геноциду.
У травні 2009 року, під час проведення пам’ятних заходів до 65-річниці депортації кримських татар, Служба безпеки України відкрила архівні документи про масові насильницькі виселення Кримськотатарського народу у 1944 році.

20 травня 2009 року Ви повідомили засобам масової інформації (цитую): «На основі розсекречених документів слідчими будуть проведені роботи з тим, аби вийти на притягнення до правової відповідальності всіх тих, хто стояв за цим злочином депортації і його здійснював» (Інтернет видання «Українська Правда», 20 травня 2009 р.).

Мною були вивчені архівні матеріали, наукові дослідження істориків, висновки правознавців і експертних комісій, свідчення очевидців депортації кримських татар, а також публікації у ЗМІ на цю тематику.
Зроблений аналіз дав мені (як колишньому слідчому і кандидату юридичних наук) підстави зробити однозначний висновок: факт незаконних насильницьких масових виселень (депортацій) Кримськотатарського народу та інших народів (національних груп) з Криму у 1944 році є встановленим, а в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В. і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид).

На підставі цього 18 червня 2009 року (!) я направив Президенту України В.Ющенку і Вам як голові СБУ депутатське звернення «Про порушення кримінальної справи за фактом масових насильницьких виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, як геноциду цих народів, тобто злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України та дачі правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В.» (копії звернень додаються).
Разом зі зверненнями були направлені і матеріали, що підтверджують факт вчинення геноциду.
У зверненні я просив Президента України В. Ющенка дати доручення СБУ відповідно до ст.97 КПК України порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України.
Таке ж прохання викладене і у зверненні, направлене Вам в порядку ст. 94,95 КПК як повідомлення про злочин.

2 липня 2009 року на брифінгу прес-секретар президента Ірина Ванникова повідомила (цитую): «Глава держави вважає, що факт незаконних насильницьких масових виселень Кримськотатарського народу з Криму у 1944 є незаперечним.
Також встановлено факт депортації інших народів, які проживали в Криму, а саме: вірмен, греків, болгар та інших. Президент переконаний що в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Сталіним є ознаки геноциду.
Президент дав доручення Генеральному прокурору О.Медведьку і голові СБУ В.Наливайченку розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом незаконних виселень у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму».
І.Ванникова також підкреслила: «Віктор Ющенко висловлює переконання, що за результатами досудового слідства буде надана правова оцінка діям посадових осіб, винних у незаконних насильницьких виселеннях зазначених народів» (Інтернет видання «Українська Правда», 02.07.2009 р.).
Глава Секретаріату Президента України В.Ульянченко у відповіді на моє звернення повідомила: «За дорученням Президента України повідомляємо, що Ваше звернення стосовно депортації у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, розглянуто Главою Держави. За результатами розгляду Генеральному прокурору України та Голові Службі безпеки України запропоновано відповідно до компетенції вжити необхідних заходів реагування з порушеного питання та повідомити Вас про результати» (копія листа В.Ульянченко № 02-02/1946 від 23 липня 2009 р. додається).
Ви у своїй відповіді зазначили, що Службою безпеки розглянуто моє звернення від 18 червня 2009 року і повідомили наступне (цитую) :
«На виконання доручення Президента України Служба безпеки України у взаємодії з Генеральною прокуратурою проводить збір матеріалів, які стосуються незаконних виселень у 1944 році Кримськотатарського народу та інших народів, які проживали на території Криму.
З цією метою нами спільно із Генеральною прокуратурою створено робочу групу, співробітники якої вивчають документи про злочини тоталітарного режиму у 1944 році, встановлюють та опитують свідків.
За результатами проведеної перевірки буде прийнято відповідне правове рішення згідно з чинним законодавством» (копія Вашого листа № 6/0-6/2 від 6 липня 2009 р. додається).

Окрім того, 3 липня 2009 року Ви заявили журналістам: «За доручення Президента В.Ющенка СБУ проводить дослідчу перевірку фактів незаконного виселення кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму.
На при кінці червня керівництву Кримськотатарського Меджлісу були передані всі секретні документи, що стосуються депортації..» (Інтернет видання «Українська Правда», 03.07.2009 р.).

Генеральний прокурор України В.Пшонка повідомив: «Ваше звернення, яке надійшло від Президента України Ющенка В.А. щодо перевірки обставин масових виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, та надання правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В., розглянуто.
З урахуванням вимог ч.3 ст. 112 КПК України щодо підслідності злочину, передбаченого с.442 (геноцид) КК України, виключно за слідчими органів СБ України, звернення для організації подальшої перевірки та прийняття відповідного процесуального рішення в порядку ст.97 КПК України за фактом депортації в 1944 році кримських татар та інших народів з Криму направлено до Служби безпеки України.
Крім того, у прокуратури Автономної Республіки Крим витребувано матеріали щодо розгляду та прийняття рішень протягом 1991-2009 років за заявами та повідомленнями про злочин, пов’язані з депортацією з Криму кримськотатарського та інших народів…»(копія листа В.Пшонки листа № 04/4/1-6352-09 від 15 липня 2009 р. додається).

Нагадаю, що тижнем раніше, до направлення В.Ющенку і Вам своїх депутатських звернень, 11 червня 2009 року до Вас також звернувся народний депутат України Мустафа Джемілєв із зверненням «Щодо організації заходів підрозділами Служби безпеки України для повного та всебічного вивчення документів, свідчень тощо з метою надання правової оцінки злочину масового виселення (депортації) Кримськотатарського народу у 1944 році, як факту геноциду Кримськотатарського народу, притягненню винних в організації депортації до відповідальності, а також, у наступних політико-правових діях, що унеможливлять спекулювання та підбурювання у питанні історичних оцінок злочинних дій радянського більшовицького режиму, пов’язаних з депортацією»(копія звернення М.Джемілєва №05/06 від 11.06 2009р. додається).

У зверненні М.Джемілєв, зокрема зазначив:
«Вірю у Вашу особисту зацікавленість у відновленні історичної правди і справедливості та мирного майбутнього нашої країни… Бажаю Вам успіхів».
Є пророчі слова: «ПРАВДА ВЕДЕ ДО МИРУ, БРЕХНЯ – ДО ВІЙНИ…»

Звертаю Вашу увагу також на такі слова у зверненні М.Джемілєва:«…Виходячи із сучасного досвіду народних депутатів, СБУ, Інституту національної пам’яті в організації чітких правових дій у питанні геноциду Українського народу – Голодомору, хочу просити розглянути нашу пропозицію щодо організації спільно із згаданими інституціями, а також органами національного самоврядування Кримськотатарського народу попередніх заходів пошуково-правового характеру з метою наступного порушення кримінальної справи за фактом депортації 1944 року, як геноциду Кримськотатарського народу».
Чому М.Джемілєв акцентував увагу на цих (підкреслених мною) словах?
Поясню. Під час весняної 2008 року (14-18 квітня) сесії Парламентської Асамблеї Ради Європи Бюро Асамблеї підтримало запропоновану представниками української делегації (О.Герасим’юк, Г.Омельченком, О.Білозір, М.Джемілєвим) ініціативу розглянути тему Голодомору в Україні 1932-1933 років, які просили ПАРЄ визнати Голодомор – геноцидом Українського народу.
26 червня 2008 року Комітет з політичних питань ПАРЄ затвердив доповідача по темі голодомору в Україні 1932-1933 років.

10 квітня 2009 року я направив Президенту України В.Ющенку і заступнику Генерального прокурора України М.Голомші звернення з проханням порушити кримінальну справу за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України і створити слідчу групу з слідчих Генеральної прокуратури та Служби безпеки України для проведення повного, всебічного, об’єктивного дослідження всіх обставин справи (копії звернень додаються ).

17 квітня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений і направлений Генеральному Прокурору України О.Медведько мій депутатський запит «Про порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України» (копія додається ).
Про свою ініціативу щодо юридичного визнання Голодомору актом геноциду Українського народу я проінформував Парламентську Асамблею Ради Європи і Комітет ПАРЄ з політичних питань (членом якого я був на той час) під час чергової сесії, яка проходила 27-30 квітня 2009 року у Страсбурзі (Франція).
Народний депутат України М. Джемілєв також був членом ПАРЄ, активно підтримував мою ініціативу та консультувався з юридичних питань щодо депортації Кримських татар.

21 травня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений і направлений Генеральному Прокурору України О.Медведьку мій повторний депутатський запит «Про недопустиме зволікання Генеральною Прокуратору України питання щодо порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні, як геноциду Українського народу, тобто злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України» (копія додається ).
В цей же день (21 травня 2009р.) я особисто доставив у Службу Безпеки України на Ваше ім’я депутатське звернення (як повідомлення про злочин в порядку ст.94,95 КПК України) «Про порушення кримінальної справи за фактом Голодомору 1932-1933 років в Україні, як геноциду Українського народу» (копія додається ).
На моє депутатське звернення Ви повідомили: « Шановний Григорій Омелянович! Службою безпеки розглянуто Ваше депутатське звернення від 21 травня 2009 року і повідомляється таке. 22 травня п.р. СБ України порушено кримінальну справу за фактом геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1ст. 442 КК України. За результатами повного і об’єктивного дослідження обставин справи буде надано правову оцінку»(копія Вашого листа № 6/0-3/2 від 01.06.2009р. – додається ).
Разом з Вашою відповіддю зі Служби безпеки надійшла копія постанови про порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи № 475, винесеної начальником 1 відділу 1 Управління ГСУ СБ України. В постанові, зокрема зазначено: «Службою безпеки України здійснено перевірку звернень народних депутатів України Омельченка Г.О.,Черноволенка О.В., голови асоціації дослідників голодоморів в Україні Лук’яненка Л.Г., голови товариства «Меморіал» ім. В.Стуса Круцика Р.М., голови Українського інституту національної пам’яті Юхновського І.Р., а також заяв громадян України… про порушення кримінальної справи за фактом вбивства голодом у 1932-1933 роках більше 3,4 мільйона громадян України… Враховуючи вище викладене, наявність приводів та підстав для порушення кримінальної справи – заяв і повідомлень про злочин, а також достатніх даних, що містяться у матеріалах перевірки, які вказують на те, що у діях вищого керівництва партійних і радянських органів влади СРСР та УРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 с. 442 КК України, керуючись вимогами ст.ст… 94,95,97,98, 112… КПК України постановив: 1. Порушити кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні у 1932-1933 роках, тобто за ознаками злочину, передбаченого ч.1с.442 КК України. 2.Кримінальну справу прийняти до свого провадження, зареєструвати за № 475 та негайно приступити до її розслідування. 3.Копію постанови направити генеральному прокурору України» (копія постанови додається ).
Заступник Генерального Прокурора України М.Голомша у своїй відповіді на мій депутатський запит від 17 квітня 2009 року повідомив, що «… запит розглянутий і разом з матеріалами до нього направлений у порядку ст.112 КПК України за підслідністю СБ України. За результатами перевірки СБУ 22 травня 2009 року порушила кримінальну справу за фактом вчинення геноциду в Україні 1932-1933рр. за ч.1 ст. 442 КК України» (копія листа М.Голомші № 06/2 – 12621 – 09 від 29.05 2009р. додається ).
25 грудня 2009 року в ході розслідування зазначеної справи Головним слідчим управлінням СБУ під керівництвом генерал-майора юстиції Вовка В.В. було порушено кримінальну справу щодо Сталіна Й.В., Молотова В.М, Кагановича Л.М., Постишева П.П., Косіора С.В., Чубаря В.Я. і Хатаєвича М.М. за ознаками злочину, передбаченого ч.1 с. 442 КК України (геноцид).
Інформація про порушення кримінальної справи була поширена у ЗМІ і викликала великий громадський резонанс та була масово підтримана українськими патріотичними громадськими організаціями, політичними партіями і українцями.
Про те, окремі керівники депутатських фракцій у Верховні Раді України В.Янукович (партія Регіонів), П.Симоненко (партія КПУ) та деякі народні депутати (наприклад, О.Фельдман – президент Українського єврейського комітету) виступили безпідставними та огульними критичними заявами і нападками на Службу Безпеки України, у тому числі і на Вас, за порушення кримінальної справи.
Я передав М. Джемілєву копії своїх депутатських звернень, запитів та відповідей на них для підготовки звернення щодо депортації Кримськотатарського народу в 1944 році, яке він направив Вам 11 червня 2009 року.
Як видно зі змісту депутатського звернення М.Джемілєва, він просив Вас розглянути питання про порушення кримінальної справи про геноцид кримських татар за аналогією порушення 22 травня 2009 року кримінальної справи за фактом геноциду – Голодомору в Україні в 1932-1933 роках.
***
Повернемось до мого депутатського звернення від 18 червня 2009 року щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду Кримськотатарського народу.
Отримавши це звернення (яке було подане на Ваше ім’я як повідомлення про злочин в порядку ст. 94,95 КПК України), Служба безпеки України зобов’язана була відповідно до вимог ст. 97 КПК України впродовж 3-х, а в разі необхідності дослідчої перевірки – до 10- ти днів прийняти одне із двох процесуальних рішень:
– винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або
– винести постанову про порушення кримінальної справи.

Проте, грубо порушуючи вимоги зазначеної статті, Служба безпеки України цього не зробила.

У зв’язку з цим, 16 липня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений на Ваше ім’я мій депутатський запит (аналогічного змісту депутатського звернення від 18 червня 2009 року) щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду Кримськотатарського народу та інших народів, які проживали в Криму і були депортовані в 1944 році та встановлення осіб які, вчинили цей злочин.
Про результати розгляду мого запиту Ви надали відповідь голові Верховної Ради України В.Литвину (цитую):
«Службою безпеки розглянуто депутатський запит народного депутата України Омельченка Г.О., оголошений на засіданні Верховної Ради України від 16 липня п.р., надісланий Вашим листом від 16.07.2009 року № 11/10-934, та повідомляємо таке.
На виконання доручення Президента України нами у взаємодії з прокуратурою АР Крим продовжується збір матеріалів, які стосуються масових виселень у 1944 році Кримськотатарського та інших народів з території Криму.
Нами вивчено більше 250 архівних справ фонду секретного діловодства, відшукано понад 60 документів, які підлягають розсекреченню та подальшому опрацьованою, оброблено понад 20 тисяч карток на репресованих осіб в АР Крим.
Правова оцінка буде надана за результатами проведеної роботи» (копія Вашого листа № 5223 від 3 серпня 2009 р. додається).
Аналогічного змісту відповіді на мій запит я отримав від заступника Голови Служби безпеки України М.Герасименка (копія листа № 6/0-12/2 від 3 серпня 2009 р. додається).
По суті, це були відписки, якими Ви, в черговий раз засвідчили своє небажання порушувати кримінальну справу щодо геноциду Кримськотатарського народу, грубо порушуючи вимоги ст. 97 КПК України та.
З часу отримання зазначених відповідей Ви залишались на посаді Голови СБУ ще понад півроку – до 11 березня 2010 року.
Про те, Служба безпеки України, грубо порушуючи вимоги кримінально-процесуального законодавства, так і не спромоглася (чи не забажала?) порушити кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України (геноцид).
Виникає запитання: чому при наявності приводів і підстав до порушення кримінальної справи та достатніх доказів, які були Вам надані, та встановлені СБУ за час дослідчої перевірки, а також Ваших публічних заяв, очолювана Вами Служба, грубо порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, КПК України, Конвенції «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», Конвенції «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», не порушила у встановлені законом строки кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України, не провела повного, всебічного, об’єктивного досудового слідства і не направила справи до Суду для розгляду ?!
Думаю, що відповідь на поставлене запитання лежить не в юридичній, а в політичній площині. Ви керувались не Законом і Міжнародними нормами права, а, скоріше за все, якоюсь доцільністю, а можливо, і особистою зацікавленістю та позицією керівництва Росії, яке категорично виступає проти визнання депортації кримських татар актом геноциду.
Судове (юридичне) встановлення факту геноциду Кримськотатарського народу є вкрай небажаним для Російської Федерації, яка є правонаступницею СРСР і повинна нести цивільну правову (матеріальну) відповідальність за цей злочин у Європейському Суді з справ людини за позовами постраждалих від депортації кримських татар.
За аналогією скарг (позовів) групи громадян Польщі у справі «Яновець та інші проти Росії. Скарги № 55508/07 і 29520/09» щодо розстрілів НКВС СРСР 14 700 колишніх польських офіцерів, ув’язнених у таборі військо полонених, та 11 000 цивільних поляків, які утримувалися у в’язницях на території Західної України і Білорусії. Розстріли були здійсненні у квітні-травні 1940 року. Ув’язнені у Козельському таборі були вбиті поблизу Смоленська, в Катинському лісі.
***
Міжнародна комісія із представників 12 країн Світу дійшла висновку, що Радянський Союз (Російська Федерація його правонаступниця – Г.О.) несе відповідальність за ці вбивства.
Європейський Суд з прав людини своїм рішенням від 16 квітня 2012 року зобов’язав Російську Федерацію – державу відповідач виплатити позивачам (полякам) великі суми грошової компенсації.

На основі архівних матеріалів, статистичних даних, переписі населення і майна, залишеного кримськими татарами після виселення, експертна Комісія Національного руху Кримськотатарського народу зробила розрахунки про матеріальні, моральні збитки, нанесені насильницькою депортацією.
Розрахунки були зроблені за цінами 1961 року з перерахуванням у долари США за курсом 62 копійки за один долар.
За оцінками експертної Комісії (Абдуллаєв Р.А., д.е.н., професор, Дагджи Т.Ш., заслужений працівник культури Узбекистану, Джемілєв Н.І., к.ф.м.н., доцент, Новіков Ю.М., д.е.н., професор, заслужений діяч науки і техніки України, Османов І.Х., д.е.н., професор, академік Академії економічних наук України, Сохтаєв М.К., к.с.м., член кореспондент КАН) загальний ущерб, нанесений депортацією кримським татарам оцінюється в сумі 37 927 958 000 доларів США.

***

Нагадаю зміст фактичних даних (доказів), які ще шість років тому (!), були викладені у моїх депутатських зверненнях і запитах на Ваше ім’я, що підтверджують акт геноциду Кримськотатарського народу та національних груп, які проживали в Криму у 1944 році та наведу нові, які, сподіваюсь, Вам, в силу займаної посади – відомі.
Рішення про депортації за національною ознакою окремих етнічних груп і, навіть, цілих народів в роки Другої світової війни приймалися вищим політичним керівництвом комуністичного тоталітарного режиму СРСР на чолі зі Й.Сталіним та керівниками каральних органів НКВС – НКДБ СРСР.
Колегіальним органом, який приймав або затверджував ці рішення, був Комітет Державної оборони СРСР (на далі – ДКО), утворений 30 червня 1941року спільною постановою Президії Верховної Ради СРСР, РНК СРСР і ЦК ВКП (б), – як найвищий надзвичайний воєнно-політичний орган державного управління країною.
Постанова зобов’язувала «усіх громадян, усі партійні, радянські, комсомольські і воєнні органи незаперечно виконувати рішення і розпорядження ДКО».
Постанови ДКО мали силу законів воєнного часу і за їх невиконання, як правило, була одна міра покарання – розстріл.
Найважливішим підрозділом ДКО було Оперативне Бюро, створене 8 грудня 1942 року постановою ДКО № 2615т, до складу якого входили Берія Л.П.(керівник), Маленков Г.М., Мікоян А.І., Молотов В.М.
Для контролю за виконанням постанов ДКО про депортацію народів була створена Державна Комісія РНК СРСР з питань спец переселення.
ДКО був створений у такому складі:

– СТАЛІН (Джугашвілі) Йосип Віссаріонович, 31 грудня 1879 року народження, уродженець м. Горі, Грузія, грузин – секретар ЦК ВКП(б), голова ДКО, голова РНК СРСР, Народний комісар оборони, Верховний головнокомандувач;
– МОЛОТОВ (Скрябін) В’ячеслав Михайлович, 9 березня (25 лютого) 1890 року народження, уродженець м. Нолінська В’ятської губернії (тепер м. Совєтськ Кіровоградської області, Росія), росіянин – Народний комісар закордонних справ (травень 1939 року – березень 1946 року), заступник голови ДКО;
– КАГАНОВИЧ Лазар Мойсеевич, 10 (22 ) листопада 1893 року народження, уродженець с.Кабани (нині смт. Поліське Київської області, Україна), єврей – член політбюро ЦК ВКП (б), заступник голови РНК СРСР, член ДКО з 20 лютого 1942 року, відповідальний за депортацію кримських татар в Узбецьку РСР, (Брав активну участь у масових репресіях 1937 – 1938 рр., зокрема завізував списки 36 000 осіб засуджених до розстрілу. Був керівником від СРСР в акції «Вісла» – депортації 1947 році більш ніж 140 000 українців. У березні 1947 році призначений першим секретарем ЦК КП (б) України для організації і проведення операції «Вісла», керував боротьбою проти УПА. У грудні 1947 році відряджений до Москви);
– ВОРОШИЛОВ Климент Єфремович (Охрімович), 23 січня (4 лютого) 1881 року народження, уродженець с. Верхне (нині Лисичанськ, Росія) росіянин – член Політбюро ЦК ВКП (б), заступник голови РНК СРСР, голова Комітету оборони при РНК СРСР, голова Комісії з питань перемир’я (вересень 1943- червень 1944), депутат Верховної Ради УРСР (1938-1947рр.), виведений зі складу ДКО 22 листопада 1944 року(Підписи К.Ворошилова стоять на 180-ти списках, за якими було засуджено і розстріляно понад 18 000 осіб із них 26 вищих командирів Червоної Армії);
– БЕРІЯ Лаврентій Павлович, 17 (29) березня 1899 року народження, уродженець с. Мерхеулі Сухумського району, Грузія, грузин – Народний Комісар НКВС, Генеральний Комісар Державної Безпеки СРСР, заступник Голови Ради РНК СРСР, кандидат у члени Політбюро ЦК ВКПБ, заступник голови ДКО з 16 травня 1944 року ( до цього був його членом), розстріляний у 1953 році;
– МАЛЕНКОВ Георгій Максиміліанович, 8 січня 1902 року народження, уродженець м. Оренбург, Росія, росіянин – кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП (б), член Оргбюро ЦК ВКП (б), секретар ЦК ВКП (б), депутат Верховної Ради СРСР;
– ВОЗНЕСЕНСЬКИЙ Микола Олексійович, 18 листопада (1 грудня) 1903 року народження, уродженець с.Тупле Тульської області, Росія, росіянин – перший заступник голови РНК СРСР, кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП (б), голова Держплану СРСР, член ДКО з 3 лютого 1942 року(Репресований. Розстріляний 1 жовтня 1950 року у так званій «Ленінградській справі». Реабілітований у 1954 році.);
– МІКОЯН Анастас Іванович, 13 (25) листопада 1895 року народження, уродженець с. Санаїн Тифліська губернія (нині м. Лорі Вірменія), вірменин – член Політбюро ЦК ВКП(б), голова Комітету продовольчого і речового постачання Армії, член ДКО з 3 лютого 1942 року, відповідальний за депортацію народів північного Кавказу і Криму.
ДКО був розформований після закінчення війни постановою Президії Верховної Ради СРСР від 4 вересня 1945 року.

***
Згідно з переписом населення в 1939 році в СРСР проживало 560 тисяч кримських татар, з яких у Кримській Автономній РСР –
218 879 осіб.
В Криму на той час проживало 1 126 429 чоловік, в тому числі:
кримських татар – 218 879 (19,43%);
росіян – 558 481 (49,58%);
українців – 154 123 (13,68%);
євреїв – 65 452 (5,81%);
вірмен – 12 923 (1,15%);
греків – 20 652 (1,83%);
болгар – 15 344 (1,36%);
німців – 51 299 (4,55%);
та інші національні групи: поляки, білоруси, естонці, турки, азербайджанці, цигани, молдовани, чехи (2,61%).
За даними Кримського державного архіву чисельність кримських татар перед на початок червня 1941 року становила 251 000 осіб.

Згідно з архівними документами, із загальної кількості кримських татар (560 тисяч), які проживали в СРСР, 137 тисяч були мобілізовані до лав Червоної Армії (де проходили військову службу також кадрові офіцери і старшини), з яких безпосередньо з Криму було призвано 40 тисяч осіб, з яких близько 10 тисяч, призваних у липні-серпні 1941 року, обороняли Крим у складі 51-ї Армії.
Відповідно до наказів Наркома Оборони СРСР призваним на строкову службу до лав Червоної Армії заборонялось служити у рідних місцях, так як у випадку залучення армії для придушення народних виступів, вони могли масово перейти на захист свого народу (такі випадки були не поодинокими). Тому, майже всі мобілізовані перед війною і на її початку кримські татари проходили військову службу і воювали на інших фронтах далеко за межами Криму.
На фронтах війни, у партизанських загонах, підпіллі – загинуло 55 592 кримських татарина, з них – 16 тисяч, призваних в Армію з Кримської Автономної РСР. Окрім того, в окупованому Криму фашистами було розстріляно 12 тисяч кримських татар за зв’язки з партизанами.
У зверненні представників Кримськотатарського народу (здебільшого ветеранів війни) до ХХІІІ з’їзду КПРС наголошувалось, що у боротьбі з німецько-фашистськими загарбниками тільки вбитими кримські татари втратили 26,4% всього дорослого населення.

В Червоній Армії під час війни служили 4 генерали, 85 полковників і 100 підполковників – синів Кримськотатарського народу.

Понад 50 тисяч кримських татар були удостоєні державних бойових нагород. Серед них було 8 Героїв Радянського Союзу (а льотчик-ас Аметхан Султан удостоєний цього звання двічі), 35 кавалерів ордена Слави, 8 із яких – трьох ступенів, що прирівнювалось до звання Героя Радянського Союзу. Кримському татарину Умеру Акмолла Адамову було присвоєно звання Героя Польської Народної Республіки.
За два з половиною роки окупації Криму в партизанському русі брало участь в цілому близько 17 000 кримських татар, а в підпільних організаціях – майже 7 000.
Так, за даними архіву Кримського Обкому КПУ в листопаді 1941 року в Криму вже діяло 27 партизанських загонів загальною чисельністю 3 400 осіб, з яких близько тисячі – військових і понад 50% – етнічних кримських татар.
Командирами Східного і Північного партизанських з’єднань були кримські татари – комуністи Рефат Мустафаєв і Селімов.
В Південному з’єднанні партизанських загонів, в складі якого налічувалось 2 300 бійців, майже третина була кримські татари.
На 15 січня 1944 року в цьому Об’єднанні нараховувалось 3 733 партизанів, з них росіян – 1944, кримських татар – 598, українців – 348 та інших національностей.
Із 32–х керівників підпільних організацій, 25 були кримськими татарами.
За час окупації за зв’язки з партизанами фашисти спалили 127 сіл, із яких – 105 кримськотатарських. Окремі села були спалені разом з дітьми, жінками і людьми похилого віку.
До Німеччини насильно було вивезено понад 20 тисяч кримськотатарської молоді.
Секретар Кримського Обкому ВКП(б) В.Булатов свого часу наголошував: «Переважна більшість кримськотатарського населення лояльно ставилася до Радянської влади і після нацистської окупації півострова – підтримувала партизанів. Багато кримськотатарських селищ було спалено німецьким загарбниками за надання підтримки партизанам».
***
Аналіз партійних, радянських та архівних документів НКВС СРСР засвідчує, що «остаточне вирішення кримськотатарського питання» Сталін задумав задовго до травня 1944 року. Війна з нацисткою Німеччиною ним була використана для реалізації його тези «Крим – без кримських татар», подібно тому, як Гітлер вирішував «єврейське питання».

Коротко наведу хронологію подій підтвердження цьому.
Так, в наслідок голодомору 1921-1922 рр., організованого більшовиками, в Криму було знищено понад 100 тисяч кримських татар.
Показово є те, що близько 75% тих, хто загинув від голоду в Криму, були кримські татари, хоча вони складали лише чверть населення півострова.
Надіслана голодуючим продовольча допомога з Туреччини не була передана помираючим кримським татарам. Ця допомога перевантажувалась у вагони і відправлялась до Москви.
Є всі підстави вважати, що цей голод мав цілеспрямований характер подібно до Голодомору в Україні в 1932-1933 роках, який забрав життя мільйонів українців.

У 1928 році за сфальшованою НКВС СРСР справою проти кримськотатарської організації «Міллі Фірка» у так званому «буржуазному націоналізму» була репресована і розстріляна вся духовна еліта Кримськотатарського народу.
Дореволюційна інтелігенція кримських татар, яку більшовики вважали «антисоціальним елементом», була депортована з Криму.
Під час колективізації на початку 1930-х років з Криму було вислано близько 30 тисяч кримських татар до Середньої Азії і Уралу.
У травні 1941 року кримські татари, які проживали в Білорусії і Литві, були депортовані до Казахської РСР.
Наприкінці 1941 року з частин Червоної 51-ї Армії, що висадилася на Керченському півострові, до Грузії було перекинуто
2000 військовослужбовців – кримських татар. За кілька днів їх чисельність зросла до 2 500 осіб (за рахунок мобілізації), які ешелонами були відправлені на найважчі ділянки Карельського фронту і були кинуті в бій без зброї (одна гвинтівка на трьох) подібно «штрафним батальйонам». Майже всі вони загинули.
Згодом агентура НКВС поширила чутки, що ніби то після війни кримських татар вишлють з Криму.
Політруки одночасно почали вести відповідну роз’яснювальну роботу з особовим складом Червоної армії, готуючи громадську думку до правомірності депортації кримських татар як «зрадників і дезертирів».

З кінця травня 1942 року почалася депортація кримських татар з Причорноморських районів (Краснодар, Новоросійськ, Таманський півострів та інших місць), які на той час ще не були окуповані гітлерівцями.

Депортація здійснювалась на підставі постанови ДКО № ГОКО-1828цт Про додаткове виселення із Краснодарського краю і Ростовської області греків – іноземних підданих і осіб визнаних соціально небезпечними» від 29 травня 1942 року, підписаної Сталіним.
В ній, зокрема зазначається, що «Виселенню в адміністративному порядку підлягають, окрім осіб, визнаних соціально небезпечними, також особи німецької і румунської національностей, кримські татари і іноземні піддані (греки)».
Для виселення були задіяні, окрім військ НКВС, частини Червоної Армії, які знаходились в Північному Причорномор’ї.
Операція була завершена до 14 липня 1942 року, в результаті якої були депортовані десятки тисяч в ні в чому не винних кримських татар – жінки, діти та чоловіки похилого віку (чоловіки призивного віку 18-50 років були мобілізовані).
На початку 1944 року, при плануванні операції по звільненню Криму від німецько-фашистських загарбників, політичне керівництво СРСР ухвалило рішення застосувати до кримських татар принцип колективної відповідальності і покарати весь Кримськотатарський народ, який був огульно оголошений «народом-зрадником».
Й.Сталін поставив перед Л.Берією завдання обґрунтувати правомочність виселення кримських татар з Криму.
Завдання успішно виконали підлеглі Л.Берії – заступник Наркома держбезпеки І.Сєров і першим заступником Наркома внутрішніх справ Б.Кобулов.
Вони вигадали брехню про «…масове дезертирство, зраду і участь кримських татар у військових формуваннях Вермахту», яку виклали у доповідній записці від 22 квітня 1944 року на ім’я Л.Берії.
В ній, зокрема було зазначено: «… усі призвані до Червоної Армії в Криму складали 90 000 осіб, зокрема й 20 000 кримських татар… Всі 20 тисяч кримських татар дезертирували в 1941 році з 51-ї армії при відступі з Криму…».
Ця дезінформація була схвалена Л.Берією і масово розтиражована. Дивно, але до цього часу є послужливі історики і недолугі політики, які транслюють цю брехню.
Більше того, знайшлися сучасні «дослідники», які стверджують, що з Червоної Армії, до захоплення німцями Криму в листопаді 1941 року, дезертирувало «30 000 кримських татар», які перейшли на службу до гітлерівців.
Абсурдне твердження Сєрова і Кобулова суперечить архівним документам НКВС-НКВД і Червоної Армії. Воно було необхідним для інформаційного супроводу злочину, який готувався Й.Сталіним проти Кримськотатарського народу.
***
Особливо, як що згадати, що у 1941 році відступ Червоної Армії мав тотальний характер, набуваючи форм панічної втечі.
Тільки за період з початку війни і до кінця 1941 року органи НКВС затримали понад 710 000 дезертирів і більше ніж 71 000 ухильників від призову до Червоної Армії.
Згідно даних істориків число дезертирів за роки війни становило 1 700 000 червоноармійців (більше половини з них – росіяни), а ухильників – 2 500 000 осіб призивного віку (близько 70% з них теж були росіяни).
Тільки 1941 -1942 роках «за панікерство, боягузтво та самовільне залишення поля бою» воєнними трибуналами було засуджено майже 1 мільйон військовослужбовців, з яких 157 593 – розстріляні, що становить 16 повнокровних дивізій.
Відповідно довідки заступника начальника відділення Відділу НКВС СРСР капітана Л.Забоєва за три роки війни, навіть, серед працівників і військовослужбовців внутрішніх військ НКВД було затримано 484 478 дезертирів.

Тому, дезертирство аж ніяк не можна вважати прерогативою виключно кримськотатарських солдатів.
Дезертирство тоді було присутнє у багатьох, навіть у командного складу, які здавали німцям в полон цілі дивізії і армії. До речі, командуючими цих армій і дивізій були генерали російської національності.
Щоб стримати це масове дезертирство і добровільну здачу у полон, 26 вересня 1941 року заступник народного комісара оборони СРСР Жуков Г.К. затвердив «Положення про штрафні роти і батальйони діючої Армії».
Всього за роки війни у «штрафні» частини було направлено 422700 військовослужбовців, засуджених трибуналами.
12 вересня 1942 року Й.Сталін особисто продиктував директиву Ставки № 002919, якою зобов’язувалось мати у кожній дивізії загороджувальний загін, з розрахунку 1 рота на стрілецький полк.
24 червня 1942 року ДКО прийняв постанову № ГОКО -192 цт, згідно якої повнолітні члени сімей військових і цивільних, які «перейшли на бік ворога», «за службу у німецьких окупантах», «за зраду і зрадницькі наміри», «за шпигунство», або «заочно засуджені до розстрілу» – підлягали арешту і засланню у віддалені місцевості СРСР на 5 років.
Членами сім’ї таких військових і цивільних вважалися: батько, мати, чоловік, дружина, син, донька, брат.
Таким чином, ні в чому не винні люди, стали об’єктом репресій і колективної відповідальності.

***
Наведу лише деякі архівні дані, які спростовують брехню І.Сєрова і Л.Кобулова.
Перш за все, привертає на себе увагу той факт, що інформація про « 20 тисяч дезертирів кримських татар» вперше керівниками НКВС була озвучена не в кінці 1941 року або 1942 році за «гарячими слідами» і, навіть, не в 1943 році, а менш ніж за місяць перед початком операції по депортації кримських татар.
Згідно архівних даних, напередодні війни у Криму проживало 542 211 чоловіків, із них 238 000 у віці від 18 до 45 років.
Відомий також їх національний склад: росіян – 80 061, українців – 26 382, кримських татар – 15 938, євреїв – 8 480, місцевих німців – 3 959 (вони були депортовані з початком війни).
20 серпня 1941 року, згідно з директивою Ставки Верховного Головнокомандувача, на базі 9-го стрілецького корпусу була сформована 51-а Окрема Армія (на правах фронту) для оборони Криму. На 1 вересня в ній нараховувалось 68 500 тисяч червоноармійців і командирів, із них кримських татар, призваних у липні-серпні того ж року, було близько 10 000 осіб.
Майже 50 000 червоноармійців були новобранці, без відповідної військової підготовки, стрілецькою зброєю були забезпечені лише 40 000 солдат.
Втрати 51-ї Армії у кримський оборонній операції (згідно вищезгаданої довідки капітана НКВС СРСР Л.Забоєва) склали 48 438 осіб або майже 70% від її особового складу, в тому числі – 3 271 кримських татар, зниклих безвісті – 1 290 і дезертирів – 479 осіб (без зазначення національності).

Заступник командувача 51-ї Армії генерал Павло Батов (двічі герой Радянського Союзу – звання присвоєні 30.10.1943 і 02.06.1945 рр.) так оцінив поразку армії: «Армію можна звинуватити у багатьох смертних гріхах: Крим ми не втримали.
Однак потрібно сказати і наступне: ця армія створена наспіх, погано озброєна, у продовж 34-х днів стримувала одну з найкращих армій гітлерівського вермахту. Німецькі сили, техніка в кілька разів були сильніші за наші.
Біда 51-ї Армії в тому, що по-перше, вона не мала бойового досвіду і не була, як слід технічно озброєна; по-друге, ті сили і можливості, які вона мала у своєму розпорядженні використовувалися не вміло, без врахування обставин, що склалися.
Коли почалася мобілізація, у багатьох солдатів не було гвинтівок. Багато із солдатів не були навчені військовій справі, мало хто вмів стріляти. Німці зазнали великих втрат, та головне – був виграний час для евакуації до Криму Одеської групи військ, без чого навряд чи була б можлива тривала оборона Севастополя».

За свідченням солдата 51-ї Армії Абдурама Барієва: «У всьому батальйоні було роздано лише 18 гвинтівок, придатних до бою, решта 700 солдатів стояли перед німцями з лопатою і киркою. Міномети і кулемети були зламані і не придатні для стрільби. Спротив був марним…
На Кримському фронті Червона Армія розсипалася. Солдати або загинули, або потрапили в полон, або втекли в бік Севастополя. Деякі бігли в Феодосію і Керч і через море – на Кавказ. Невелика частина перебігла до партизанів у ліс. Після того, як був наказ командирів: «нехай кожен йде куди хоче, рятує свою голову». Кожен піклувався лише про себе… ».
Як бачимо це той поодинокий випадок, коли оцінки рядового і генерала збіглися.

Поразка 51-ї Армії для кримських татар стала фатальною. Незважаючи на багатонаціональний склад армії (у якій кримських татар було 14% від загальної чисельності, з яких третина загинула), її поразка пізніше стала основним із офіційних надуманих приводів для депортації Кримськотатарського народу.

***
Коротко про полонених. За перші чотири місяці війни 1941 року, згідно даних архівів Генерального Штабу Сухопутних військ Вермахту, в полон потрапило 2 285 898 військовослужбовців Червоної Армії (солдатів, офіцерів, генералів).
Згідно донесень німецьких штабів за 6,5 місяців війни (з 22 червня 1941 р. по 10 січня 1942р.) в полон було взято 3 900 000 червоноармійців (від рядового до генерала).
На Нюрбергському процесі над воєнними злочинцями (1945-1946рр.) радянська сторона пред’явила документ із канцелярії уповноваженого Гітлера, рейхміністра східних окупованих територій Альфреда Розенберга (російського походження), у якому значилася ця цифра (3,9 мільйона) радянських військовополонених, із яких на початку 1942 року залишилось у наявності в таборах 1,1 мільйонів полонених.
На початок 1944 року в німецькому полоні, за різними радянським даними, знаходилося від 4 559 000 до 5 700 000 військовополонених Червоної Армії, з яких росіяни складали майже 60%.
За архівними даними Німеччини, які були опубліковані у Франкфурте-на-Майне в 1985 році у книзі Д. Гернеса «Гітлерівський Вермахт у Радянському Союзі» кількість радянських військовополонених становила 5 754 000 осіб.
Від голоду, хвороб, виснаження, розстрілів загинуло від 3,3 мільйона до 3,9 мільйона чоловік ( до 60%).
За оцінками істориків і військових експертів, вини рядових червоноармійців і молодших командирів у дезертирстві та потраплянні у німецький полон такої кількості військовослужбовців, не було.
Головна провина лежала на бездарному політичному керівництві країни (в першу чергу, на Й.Сталіні) і в знищенні вищого командного складу та командирів середньої ланки Червоної Армії в період масових репресій 1936-1938 років, а також на стратегічних прорахунках вищого командування в перші два роки війни, що й призвело до деморалізації і панічних настроїв на фронтах.
Так, в продовж 1937-1938 років із 733 вищих командирів і політпрацівників – 579 були знищенні.
Із 5-ти маршалів розстріляно 3-х, з 10-ти командармів другого рангу – всі 10, з 57-и комкорів – 50, із 186 комдивів – 154.
Було репресовано або звільнено з Армії 91% командирів полків та їх заступників.
Усього каральні органи НКВС – НКДБ знищили понад 47 000 офіцерів і 1800 генералів (з названої кількості третина припала на Київській військовий округ).
Загальна кількість репресованих по Наркомату оборони СРСР з 1937 по 1938 рр. склала майже 4 000 000 військовослужбовців.
Це призвело до того, що на початку 1941 року лише 7% командно начальницького складу мали вищу освіту, а 37% – в загалі не мали відповідної освіти.
Окрім того, в 1936 – 1940 рр. були репресовані 5 начальників Головного розвідувального управління Генерального штабу Наркому оборони СРСР.
Морально-психологічно солдати, офіцери і генерали були неготові до війни, так як керівництво комуністично-тоталітарного режиму на чолі зі Й.Сталіним до останнього дня демонструвало дружбу з гітлерівською Німеччиною. У Сталіна була хвороблива самовпевненість, що Гітлер у 1941 році на Радянський Союз не нападе (ця безпечність згодом вилилася у мільйони людських жертв).
Будь-які розмови про війну і напад Німеччини на Радянський Союз, розцінювались як провокації, а тих, хто вів ці розмови – чекало сурове покарання.
Після початку війни Й.Сталін, за спогадами Г.Жукова, був розгублений, перебував у психологічному шоковому стані і майже, самоусунувся від керування країною. Лише на 13-й день – 3 липня 1941 року Сталін спромігся виступити по радіо зі зверненням до народу.

***
Готуючись до проведення депортації кримських татар органи НКВС СРСР в першу чергу заарештували активних представників кримськотатарської інтелігенції та духовенства, які могли очолити рух опору.

З 10 квітня до 27 квітня 1944 року було арештовано 49 членів мусульманських комітетів. Всього до 7 травня 1944 року було заарештовано 5 381 особа, з яких майже всі були кримські татари.

13 квітня 1944 року народний комісар внутрішніх справ СРСР Л.Берія і народний комісар державної безпеки СРСР В.Меркулов підписали спільний наказ № 00419/00137 «Про заходи з очистки територію Кримської АРСР від антирадянських елементів».

Цим наказом територія Криму була поділена на сім секторів, відповідальним за які були призначені: полковник держбезпеки Бежанов Г.А., генерал-майор Пияшев І.І., комісар держбезпеки Клєпов С.О., генерал-лейтенант Шередега І.С., підполковник держбезпеки Шестаков М.М., комісар держбезпеки Добринін Г.П., комісар держбезпеки Текаєв Б.І.
Виконання наказу було покладено на заступника наркома держаної безпеки Кобулова Б.З. і заступника наркома внутрішніх справ Сєрова І.О., наркома внутрішніх справ Кримської АРСР Сергієнка В.Т. і наркома державної безпеки Кримської АРСР Фокіна П.М.
Кабулов і Серов були відряджені в Крим для організації проведення операції.
Для забезпечення проведення операції заступнику наркома внутрішніх справ по кадрам Обручнікову Б.П. і заступнику наркома держбезпеки Свинелупову М.Г. було наказано відрядити до НКВС-НКДБ Кримської АРСР 5 000 осіб, із них 3 000 працівників НКВС і 2 000 працівників НКДБ та 20 000 чоловік внутрішніх військ НКВС.

***
Довідка:
Кобулов Богдан Захарович, 1 березня 1904 року народження, уродженець м.Тифліс Грузія, грузин, кандидат у члени Політбюро ЦК ВКП(б);
Сєров Іван Олександрович, 12 (25) серпня 1905 року народження, уродженець с. Афімське Вологодської області, Росія, росіянин;
Обручніков Борис Павлович, 1905 року народження, заступник Наркома внутрішніх справ СРСР по кадрам;
Свинелупов Михайло Георгійович, 1903 року народження, заступник народного комісара держбезпеки;
Сергієнко Василь Тимофійович, 13 (26) квітня 1903 року народження, уродженець м. Волчанськ, Харківської області, українець, народний комісар внутрішніх справ Кримської АРСР;
Фокін Петро Максимович, 1900 року народження, уродженець Росії, росіянин – нарком держбезпеки Кримської АРСР;
Шестаков Микола Миколайович, 1909 року народження, начальник 3 відділення 2 відділу 2 Управління НКДБ СРСР;
Бежанов Григорій Акімович, Нарком НКВС – НКДБ Кабардінської АРСР;
Добринін Георгій Прокопович, 1907 року народження, 1-й заступник начальника Головного управління Виправних трудових таборів і колоній НКВС СРСР;
Шередега Іван Семенович, 1904 року народження, начальник Головного Управління внутрішніх військ НКВС СРСР;
Піяшев Іван Іванович, 1907 року народження, командир окремої мотострілкової дивізії особливого призначення ім. Дзержинського;
Клєпов Сергій Олексійович, 1900 року народження, заступник начальника 3 Управління НКДБ СРСР;
Текаєв Борис Ілліч, 1908 року народження, начальник Управління НКВС- НКДБ Північно-Осетинської АРСР.
***
7 травня 1941 року Кобулов і Сєров доповідною запискою на ім’я Берії повідомили: «Підготовчу роботу операції виселення кримських татар з півострова вважаємо можливим закінчити 18-20 травня, а всю операцію до 25 травня». У доповідній було перераховані засоби, необхідні для забезпечення операції.
10 травня 1944 року Л.Берія особисто подав на ім’я Й.Сталіна доповідну записку, в якій було, зокрема вказано: «Із частин Червоної армії в 1941 році дезертирувало більше 20 тисяч кримських татар, які зрадили Батьківщині, перейшли на службу до німців і зі зброєю в руках боролись проти Червоної армії.
Враховуючи зрадницькі дії кримських татар проти радянського народу і небажаності подальшого проживання кримських татар у прикордонній окраїні Радянського Союзу, НКВС СРСР вносить на Ваш розгляд проект рішення Державного комітету оборони про виселення усіх татар з території Криму.
Вважаємо доцільним розселити кримських татар в якості спец переселенців в районах Узбецької РСР… Операція по виселенню буде розпочата 20-21 травня і закінчена 1 червня. Подаючи при цьому проект постанови ДКО, прошу Вашого рішення».
На п’яти машинописних сторінках тексту проекту постанови ДКО були роз’яснення з усіх питань депортації кримських татар, зазначені терміни виселення, перераховувалися відомства і посадові особи, відповідальні за виконання.
Розуміючи весь абсурд того, що «із частин Червоної Армії… дезертирувало більше 20 тисяч кримських татар», Л.Берія не вписав цю цифру в проект постанови, а замінив її на слово «…багато кримських татар дезертирували із частин Червоної армії, які обороняли Крим…».
***
Довідка:
Указом Президії Верховної Ради СРСР «Про громадян татарської національності, які проживали в Криму» № 493 від 5 вересня 1967 року було визнано, що «після звільнення в 1944 році Криму від фашистської окупації факти активної співпраці з німецькими загарбниками певної частини, проживаючих в Криму татар були необґрунтовано віднесені до всього татарського населення Криму».
***
Ознайомившись з доповідною Л.Берії і підготовленим проектом постанови, Й.Сталін підписав її.Наступного дня, 11 травня 1944 року ДКО СРСР прийняв Постанову № 5859 цт «Про Кримських татар» у якій зазначалося: «Всіх татар виселити з території Криму і поселити їх на постійне проживання як спец переселенців в районах Узбецької СРСР».
Постанова була розіслана для виконання всім членам ДКО, а також заступнику Наркома оборони, заступнику Верховного Головнокомандуючого – Жукову Г.К., за наказом якого, для депортації кримських татар було направлено 9 000 солдат і офіцерів 51-ї Армії та 2-ї Гвардійської Армії, які вели бої за Севастополь.
16 травня 1944 року Л.Берія був призначений заступником голови ДКО СРСР .
Приверну Вашу увагу на оцінки дій кримських татар, викладених в зазначеній постави ДКО: «…багато кримських татар зрадили Батьківщині, дезертували із частин Червоної Армії, які обороняли Крим, і переходили на сторону противника, вступали до сформованих німцями добровольчих татарських військових частин, брали участь в німецьких каральних загонах…» та порівняємо їх з іншими, які служили Гітлеру.
У німецьких архівах збереглися дані про число мобілізованих до лав військових частин Вермахту, в тому числі і до СС та інших фронтових, оборонних і поліцейських формувань з числа радянських військовополонених та осіб з окупованих територій СРСР за національною ознакою.
Загалом у німецьких військових формуваннях служило понад 1 664 000 радянських громадян (росіян,українців,білорусів, латвійців, естонців, литовців, народів Закавказзя, Середньої Азії та Північного Кавказу, грузин, вірмен, азербайджанців, поволзьких татар, кримських татар, калмиків ), із яких близько 900 000 осіб за національністю були росіяни або 54% від усіх радянських зрадників, дезертирів і колабораціоністів. У складі Вермахту на службі у Гітлера було 150 генералів – росіян за національністю.

Друкуючи дані про українців, латвійців, естонців, литовців, кримських татар та інших народів, які були на службі у німців, російські історики сором’язливо замовчують дані про зрадників російської національності.
У доповідній записці генерал-фельдмаршала фон Манштейна за травень 1943 року вказується, що керівництву Вермахту не вдалося сформувати військове ополчення із кримських татар кількістю до 20 000 осіб, на що воно розраховувало. Було зібрано лише 6 батальйонів загальною чисельністю близько 2 000 кримських татар.

М. Македонський, командир Південного з’єднання партизан Криму, у телеграмі № 636 від 31 жовтня 1943 року, відправленої до Москви, зазначив, що німці в окупованому Криму змогли сформувати 6 «мусульманських батальйонів».
Ця цифра також фігурує і в матеріалах Міжнародного воєнного трибуналу над головними військовими нацистськими злочинцями, який проходив у Нюрбергзі з 20 листопада 1945 року по 1 жовтня 1946 року.
Окремі російські історики називають цифру «8» таких батальйонів.

Деякі російські історики допускають фальсифікацію даних про кількість кримських татар, які проживали в Криму і були на службі у німців.
До них навмисно приписують кримських татар за національністю, які проживали в Туреччині, Румунії, Болгарії і були громадянами цих країн. Німці сформували з них добровольчі військові батальйоні, в яких, згідно німецьких архівів, служило близько 17 000 осіб кримськотатарської національності, із них – кримських татар, які проживали у Криму і були громадянами СРСР – лише близько 2 000 осіб.

***
Тому дані Кобулова і Сєрова про те, «у 1941 році 20 000 кримських татар дезертирували із 51-ї Армії і перейшли на службу до німців» завищені щонайменше у 10 разів.
***
18 травня 1944 року Б.Кобулов і І.Серов телеграмою (документ № 3.149) доповіли Л.Берії про початок депортації кримських татар, у якій, зокрема зазначили: «На виконання Вашої вказівки сьогодні
18 травня ц.р., зі світанком була почата операція по виселенню кримських татар. Станом на 20 годин підвезена до станції завантаження 90 000 людей, із них завантажено 17 ешелонів і відправлено в місця призначення 48 000 осіб. Знаходяться під завантаженням 25 ешелонів… Операція продовжується».
В цей ж день Л.Берія телеграмою (документ № 3.150) доповів Й.Сталіну і В.Молотову про початок операції, у якій продублював дані, викладені у телеграмі Б.Кобулова і І.Серова.
20 травня 1944 року Б.Кобулов і І.Серов телеграмою (документ № 3.152) повідомили Л.Берії: «… розпочата у відповідності з Вашою вказівкою 18 травня ц.р. операція по виселенню кримських татар завершено сьогодні, 20 травня, о 16:00 год. Виселено всього 180 014 осіб, завантажених в 67 ешелонів, із яких 63 ешелони чисельністю 173 287 осіб відправлені до місць призначення, решта 4 ешелони будуть також відправлені сьогодні.
Окрім того, районі комісаріати Криму мобілізували 6000 татар призивного вік, які за нарядами Главупраформа (головне управління формування армії) Червоної армії направлені у м. Гур’єв, Рибінськ і Куйбишев.
Із числа направлених за Вашою вказівкою в розпорядження тресту «Москвугілля» 8 000 осіб спецконтингенту, 5 000 осіб також складають татари. Таким чином з Кримської АРСР виселено 191 044 осіб татарської національності.
В ході виселення татар заарештовано антирадянських елементів 1137 осіб, а всього за час операції 5989 осіб.. ».

Цього ж дня Л.Берія письмовим донесенням №495/б доповів Й.Сталіну і В.Молотову про завершення операції по виселенню кримських татар. В донесенні вказано: «Сьогодні, 20 травня завершена операцію по виселенню кримських татар. Виселено і завантажено в ешелони 180 014 осіб. Ешелони відправлені до місць нового розселення в Узбецьку РСР… Пригод під час операції не було».
Звертаю увагу на різницю у даних депортованих кримських татар, зазначених у телеграмі Кобулова і Серова – 191 044 і у донесенні Сталіна – 180 014 осіб.
У донесенні Сталіна не були враховані 6 000 мобілізованих кримських татар до Червоної Армії і 5 000 кримських татар, відправлених на роботи в трест «Москвугілля», які указані в телеграмі Кобулова і Серова на ім’я Сталіна.

6 000 новобранців кримських татар, мобілізованих до лав Червоної Армії, висланих з Криму, із яких близько 90% були віком
18-21 рік, Л.Берія, мабуть, не врахував тому, що знав їх найближче майбутнє.
Дійсно, через місяць-два, необстріляних, непідготовлених, погано озброєних юнаків навмисно кинули у справжню бійню, як «штрафників», для «спокути кров’ю провини свого «народу-зрадника». Майже всі вони загинули, вижили одиниці.

21 травня 1944 року ДКО ухвалив постанову № 5937 цт «Про направлення на целюлозну паперову промисловість і ліспромхози Наркомлісу 10 тисяч сімей кримських татар, які переселялися з Криму».
До Марійської АРСР було виселено 8 300 осіб, у Молотовську область – 10 000, Горьківську – 5 500, Свердловську – 3 800, Іванівську – 2 700, Ярославську – понад 1000 осіб.

29 травня 1944 року Л. Берія направив Й.Сталіну листа № 541/б –цт «Щодо доцільності депортації болгар, греків і вірмен з Криму».

У листі зокрема було вказано: «… на території Криму враховано проживаючих на даний час болгар – 12075 осіб, греків – 14300 осіб, вірмен – 9919 осіб.
… В період німецької окупації значна частина болгарського населення активно брала участь по заготовці хліба і продуктів харчування для німецької армії… Німцями організовувались поліцейські загони із болгар…
… Значна частина греків, з приходом окупантів займалася торгівлею і дрібною промисловістю. Німецька влада сприяла грекам в торгівлі, транспортуванні товарів…
… Організований німцями «Вірменський комітет» активно сприяв німцям і проводив велику антирадянську роботу… Декілька вірменських комітетів були створені для шпигунської і підривної роботи в тилу Червоної Армії та пропаганді створення «незалежної Вірменії». Ці організації надавали німцям допомогу шляхом збору засобів «на воєнні потреби» Німеччини.
… НКВС СРСР вважає доцільним провести виселення з території Криму всіх болгар, греків і вірмен».
2 червня 1944 року ДКО прийняв Постанову ГОКО № 5984 цт
«Про виселення з території Кримської АРСР болгар, греків, вірмен», якою постановив: «… виселити з території Кримської АРСР 37 000 осіб німецьких пособників із числа болгар, греків і вірмен. Виселення провести в строк з 1- 5 липня ц.р.».
Виселеним болгарам, грекам, вірменам був наданий статус, як і виселеним кримським татарам – спец переселенці, переселених навічно.
15 червня 1944 року Л.Берія звернувся до Й.Сталіна з листом (№ 618/5) «Про доцільність депортації турецьких, грецьких і іранських підданих».
У листі, зокрема зазначено: «У Криму виявлено до 310 сімей місцевих жителів турецького, грецького і іранського підданства які мають на руках прострочені національні паспорти. НКВС СРСР вважає небажаним їх залишенням в Криму і просить дозволу виселити їх і направити на проживання на час війни в один із районів Узбецької РСР. Прошу Вашої вказівки» (підпис:Л.Берія).
24 червня 1944 року ДКО прийняв Постанову ГОКО № 6100цт «Про виселення з Криму в Узбекистан турецьких, грецьких і іранських підданих з простроченими паспортами».
В постанові вказано: «Дозволити виселити із Криму місцевих жителів турецького, грецького і іранського підданства, які мають на руках прострочені національні паспорти і направити їх для проживання на час війні в один з районів Узбецької РСР.
28 червня 1944 року І.Сєров повідомленням по «ВЧ» доповів Л.Берії про завершення операції по виселенню з Криму греків, болгар, вірмен, а також іноземних підданих.
В повідомленні вказується: «…розпочата 27 червня операція по виселенню спецконтингентів (греків, болгар, вірмен), а також іноземних підданих цієї національності, сьогодні, 28 червня, о 10 годині завершена.
Всього виселено 41 854 особи, завантажених в 17 ешелонів, 12 ешелонів уже відправлені, решта будуть відправлені сьогодні.
Вислані за національністю розподіляються: греків – 15040 осіб, болгар – 12422, вірмен – 9621,німців, італійців, румун і інших національностей – 11019 осіб.
Із загального числа виселених завантажено 2 спецешелони іноземні підданих чисельністю – 3652 особи, із них грецького підданства 3531 особа, турецького – 105 , іранського – 16. Іноземні піддані направляються для розселення в Ферганську область Узбецької СРС».

4 липня 1944 року Л.Берія у донесенні № 693/б «Про завершення операції по виселенню спец переселенців з Криму» повідомив Й.Сталіну: « НКВС СРСР доповідає що виселення із Криму спец переселенців – татар, болгар, греків і вірмен завершено.
Всього виселено 225 009 осіб, в тому числі татар – 183 155 осіб, болгар – 12 242, греків – 15 040, вірмен – 9 621, німців – 11 019 а також іноземних підданих – 3 652 особи.
Всі татари до місць розселення прибули і розселенні в Узбецькій РСР – 151 604 особи. В областях РСФСР – 31 551 особа.
Болгари, греки, вірмени і німці у кількості 38 802 особи знаходяться в дорозі в Башкирську АРСР, Марійську АРСР, Кемеровську, Молотовську, Свердловську, Кіровську області РСФСР і Гур’ївську область Казахської РСР.
3652 особи іноземних підданих направлені для розселення у Ферганську область Узбецької РСР».

Вказана Л.Берією кількість депортованих кримських татар (183155 осіб) була зазначена без врахування 5000 кримських татар, примусово направлених в трест «Москвугілля», а також демобілізованих за наказом Г.Жукова кримськотатарських офіцерів і солдат, які згодом були депортовані як спец переселенці.
У телеграмі № 1476 від 8 червня 1944 року на ім’я Л.Берії Нарком внутрішніх справ Узбецької РСР Ю.Бабаджанов повідомив: «Доповідаю про закінчення прийому ешелонів і розселення спец переселенців кримських татар в Узбецькій РСР. Всього прийнято і розселено в Узбекистані: сімей – 33 775 або 151 529 осіб, у тому числі чоловіків – 27 558 (всі похилого віку), жінок – 55 684, дітей – 68 287».
Усього за 1945 – 1946 рр. в місця депортації було вислано 8995 демобілізованих кримських татар – ветеранів війни, зокрема: 524 офіцери, 1392 сержанти, 7 079 солдат. У них були відібрані військові квитки і заборонено носити погони і нагороди.
Солдат і офіцерів під прицілом автоматників з військ НКВС, публічно роззброювали у військових частинах, ізолювали і під конвоєм доставляли до місць збору.

Наприклад, у частинах, які залишилися після перемоги в Угорщині, кримські татари у серпні 1945 року були ізольовані і під конвоєм, пішки відправлені у Вінницьку область.
Там вони знаходились за колючим дротом у фільтраційних таборах. Коли назбиралась достатня кількість, їх залізницею, в товарних вагонах доставили в Узбекистан.
У 1952 році тільки в Узбекистані, куди масово було виселено кримськотатарське населення, за даними НКВС СРСР, налічувалося 6057 кримських татар – учасників війни, багато з яких мали державні нагороди.
Відомі лише поодинокі винятки, коли окремих, особливо заслужених старших офіцерів із числа кримських татар не було депортовано до місць виселень як спец переселенців. Але їм було заборонено жити в Криму.
Навіть, відомому льотчику-асу, учаснику Другої Світової Війни, двічі Герою Радянського Союзу, заслуженому льотчику випробувачу СРСР, Національному Герою Кримськотатарського народу Ахметхан Султану було заборонено жити на своїй історичній батьківщині.
За даними архівів Кримського обкому КПУ і ЦК КПРС з Кримської АРСР в травні 1944 року всього було виселено 45 384 кримськотатарських сімей, загальною чисельністю 194 303 особи.
За деякими радянським архівними документами значиться, що органами НКВС СРСР в період 18-20 травня 1944 року з Криму було депортовано 194 111 кримських татар, за іншими даними – 191 014 осіб .

З урахуванням депортованих після демобілізації з лав Червоної Армії 8 595 кримських татар – учасників війни, загальна кількість депортованих кримських татар становила 203 298 осіб.

Враховуючи виселених під час колективізації кримських татар, які проживали в Криму і в південних регіонах країни, а також виселених у травні 1941 року з Білорусії і Литви та виселених у травні – липні 1942 року Північного Причорномор’я, загальна чисельність депортованих кримських татар становила близько 240 000 осіб.

За підрахунками Комісії Національного руху Кримськотатарського народу, яка проводила перепис депортованих і загиблих кримських татар (переписи були проведені в 1957, 1961, 1973-1974 роках), викладених у «Історичній довідці», загальна чисельність насильно депортованих з Криму і інших місць проживання кримських татар становила 238 500 осіб, більшість із яких – жінки і малолітні діти. Чоловіків було лише 13,6% (в основному підлітки і старі люди), діти складали – 41,7%.

Указом Президії Верховної Ради СРСР ( № 121/145 від
30.06.1945 р.) Кримська Автономна РСР була переведена у статус області у складі Російської РФСР.

14 грудня 1944 року указом Президії Верховної Ради Російської РФСР 11 районних центрів Кримської АРСР, які мали історичні назви кримських татар, були перейменовані на радянський зразок.
В такий же спосіб місцева влада Криму перейменувала села, селища, вулиці, площі та все те, що мало відношення до історичних, культурних, релігійних цінностей Кримськотатарського народу.
13 вересня 1948 року Кримський обком партії більшовиків (секретар обкому Н.Соловйов) на своєму засіданні розглянув питання «Про факти повернення в Крим спец переселенців» і зобов’язав начальника Управління МВС по Кримській області Калініна і начальника Управління міліції Михайлова вжити всіх заходів, щоб факти повернення спец переселенців до Криму були виключені. Тих кримських татар, які повернулися в Крим – виселити.
Довідка: у 1944 році в Криму було затримано 633 спец переселенців із числа кримських татар, греків, вірмен, болгар.

***
6 липня 1944 року Л.Берія звернувся до Й.Сталіна з поданням (№ 696/6) «Про нагородження учасників операції по виселенню кримських татар і представників других національностей з території Криму».
В поданні зазначається: «На виконання Вашої вказівки НКВС –НКДБ СРСР в період з квітня по липень місяць цього року була проведена зачистка території Криму від антирадянських, шпигунських елементів а також виселені у східні райони Радянського Союзу кримські татари, болгари, греки, вірмени і особи іноземного підданства.
В операції по Криму брали участь 23 000 бійців і офіцерів військ НКВС і до 9 000 тисяч осіб оперативного складу органів НКВС–НКДБ.
НКВС СРСР клопоче про нагородження орденами і медалями працівників НКВС–НКДБ, генералів, офіцерів і бійців військ НКВС, які особливо відзначилися при проведенні цієї операції, а також групи працівників НКШС (народний комісаріат шляхів сполучення, які забезпечили перевезення спецконтингенту.
Подаю при цьому Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР, прошу Вашого рішення (підпис: Л.Берія)».

7 липня 1944 року Указ Президії Верховної Ради Союзу РСР був підписаний. Декілька сотень виконавців (в тому числі і всі відповідальні посадові особи НКВС-НКДБ СРСР), які «особливо відзначилися» при депортації Кримських татар – були нагороджені орденами і медалями.
Повністю відзвітувавшись про повну зачистку Криму від кримських татар («антирадянських елементів») і, отримавши за це високі державні нагороди, керівники НКВС-НКДБ всіляко приховували допущені ними «проколи» під час операції.
Виявлені кримські татари, яким вдалося з різних причин уникнути депортації, без будь-якої політичної чи юридичної мотивації, підлягали знищенню у любий зручний спосіб. Їх без суду і слідства розстрілювали, топили в морі, підривали гранатами.
Наприклад, страшна трагедія розігралася у рибацькому селищі на Арабатській Стрілці Кримського півострова, де в наслідок віддаленості від центру залишилися забутими і невідправленими на спец поселення декілька десятків кримськотатарських сімей.
Побоюючись відповідальності за допущену халатність і не ризикуючи вносити корективи у подані «на верх» звіти, Кобулов віддав наказ зачистити Арабатську Стрілку за «дві години», а потім збільшив час виконання свого наказу «до доби», залишивши за підлеглими вибір засобів для виправлення «недоліків».

Рядові учасники «зачистки» потім розповідали, що «впродовж доби всіх татар зібрали на одній із пристаней, завантажили їх трюм старої баржі, закрили верхні люки і відбуксували її до середини Азовського моря. Потім відкрили кінгстони і потопили баржу разом з людьми, більшість з яких були малолітні діти і жінки…»(Карімов, 1991, 3).
Одну із груп кримських татар у кількості 40 чоловік загін НКВС виявив у 1947 році у землянці, в якій вони проживали у Биюк-Дере (біля дороги з Коберка на Чучельський перевал). Їм навіть не запропонували здатися і не намагалися заарештувати. Землянку, у якій вони знаходилися, закидали протитанковими гранатами і всіх до одного знищили ( АМ.Ф.Б.,спр.208, арк.2).

***
Під час депортації та в місцях спец поселень від хвороб, епідемій, голоду, холоду загинуло 110 000 кримських татар, із них при транспортуванні – 7 890 осіб, більшість з яких були малолітні діти та люди похилого віку.
Поіменні Списки депортованих і жертв кримських татар були передані в 1974 році в ЦК КПРС.
За офіційними даними радянських органів влади у перші два роки після депортація загинуло 38% депортованих кримських татар.
Згідно з даними, що включені у збірник статей та досліджень Парламентської Асамблеї Ради Європи, за перші два роки насильницьких депортацій від голоду, виснаження, хвороб,епідемій загинуло до 46% від загальної чисельності депортованих кримських татар (Парламентська Асамблея Ради Європи. Рекомендації ПАРС № 1455 (2000) від 5 квітня 2000 року «Репатріація та інтеграція кримських татар». –Кримські студії, спец. випуск, 2003, с. 290-291).

Депортовані кримські татари були зараховані до категорії спец переселенців, виселених навічно.
Так, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 листопада 1948 року «Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового постійного поселення осіб, виселених у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної Війни» переселення кримських татар вважалось проведеним навічно без права повернення їх до місць колишнього проживання.
За втечу було встановлено покарання – 20 років примусових робіт, а за переховування втікачів, сприяння їм у втечі, видачу дозволів на повернення до дому – 5 років позбавлення волі.

***
Зазначу, що депортації були невід’ємною частиною репресивної внутрішньої політки комуністичного більшовицького режиму в СРСР, піднятих на рівень державного тероризму.
Як результат – близько 130 операцій по депортації, проведених в період 1920-1953рр., мільйони людей і, навіть, цілі нації були насильно вивезені із своїх домівок і розселені у найвіддаленіші куточки радянської імперії.

Так, лише за 1929 – 1933 роки насильно було переміщено понад
2,5 мільйона людей, з яких 950 тисяч загинуло (з України – відповідно 1,7 мільйона і 200 тисяч українців).

Згідно довідки МВС СРСР по роботі серед спец переселенців від 10 квітня 1953 року, у 1941 -1948 роках було виселено і розселено 3 266 340 осіб.
На 1червня 1948 року, з урахуванням вибулих і померлих, на обліку перебувало 2 255 420 осіб, із них сімей – 610 482 (або 2 235 482 особи), чоловіків – 653 272, жінок – 779 019, дітей до 16 років – 803 191 (у ці дані не ввійшли «указники», переселенні на спец поселення після 1 серпня 1948 року).

***
Із спец поселень кримські татари були звільнені згідно з Указом Президії Верховної Ради СРСР № 135/42 від 28 квітня 1956 року без повернення конфіскованого при виселенні майна та без права повернення в місця, з звідки вони були вислані.

Постанова Верховної Ради СРСР № 2013-І від 7 березня 1991 року «Про скасування законодавчих актів у зв’язку з Декларацією Верховної Ради СРСР від 14 листопада 1999 року «Про визнання незаконними і злочинними репресивних актів проти народів, яких було піддано насильственному переселенню і забезпечення їхніх прав» постановила:
1. Скасувати акти найвищих органів державної влади, які послужили основою для протиправного насильницького переселення окремих народів з місць постійного проживання, обмеження прав громадян з числа цих народів, а також незаконної ліквідації деяких національно-державних утворень.

2. Зняти з законодавчих актів Союзу РСР гриф «не для друку» і гриф секретності з постанов колишнього Державного Комітету Оборони СРСР.

3. Доручити Кабінету Міністрів СРСР розсекретити відповідні акти Уряду СРСР.
***

На сьогодні (як і в 2009 році), зібрано достатньо доказів вчинення у 1944 році геноциду Кримськотатарського народу та національних груп (вірмен, греків, болгар та інших), які проживали на території Криму.

Аналіз вищенаведених у заяві фактичних даних дає всі підстави зробити незаперечний і однозначний висновок: дії керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Й.Сталіним і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР носили прямий умисел, направлений на знищення Кримськотатарського народу та національних груп (вірмен, болгар,греків та інших), які проживали в Криму в 1944 році.

Вчинені ними дії проти Кримськотатарського народу і національних груп, які проживали у Криму в 1944 році, підпадають під:
пункти «а», «в», «с», «d» (в певній мірі) Конвенції Генеральної Асамблеї ООН «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього»,
ст.ст. 1,3 Конвенції Генеральної Асамблеї ООН «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства»
та ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид).

Валентине Олександровичу, скажіть, будь ласка, скільки ще років Кримськотатарський народ і його семи десяти однорічний син – Мустафа Джемілєв, якого у шестимісячному віці разом з усією родиною депортували в Узбекистан на довічне спец поселення, який 15 років провів у тюрмах і засланнях, борючись за відновлення прав і свобод свого народу та повернення його на історичну Батьківщину, пройшов через 9-ти місячне голодування на знак протесту проти свавілля комуністичного тоталітарного режиму, щоби Служба безпеки України нарешті порушила кримінальне провадження і юридично встановила (не на словах, а на ділі) депортацію кримських татар актом геноциду, як Ви обіцяли і публічно заявляли, що «депортація кримських татар де-юре і де-факто є актом геноциду»?!

У випадку, не прийняття Вами передбачених ст. 214 КПК України рішень – Ваші дії можуть бути кваліфіковані як службова недбалість (ст.367 КК), а за певних обставин – зловживання владою чи службовим становищем, що тягне за собою кримінальну відповідальність.

Враховуючи досвід розслідування кримінальної справи № 475 щодо Голодомору-геноциду в Україні в 1932-1933 роках, який має Служба безпеки України у співпраці з народними депутатами України, Українського інституту національної пам’яті і Товариства «Меморіал» ім. В.Стуса, вважаю, що досудове слідство у справі щодо геноциду Кримськотатарського народу та національних груп у 1944 році, може бути завершене впродовж 2-3-х місяців, а справа – направлена до Суду для розгляду.

Я готовий надати допомогу в розслідуванні справи, як свого часу допомагав у проведенні досудового слідства у кримінальній справі Голодомор-геноцид в Україні 1932-1933 роках.

Сподіваюсь на тісну і плідну співпрацю.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст. 214 КПК України прошу Вас:

1. Прийняти та невідкладно зареєструвати мою заяву «Про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого частиною 1 статтею 442 КК України – геноцид Кримськотатарського народу та національних груп, які проживали в Криму в 1944 році, організованого і вчиненого керівництвом комуністичного тоталітарного режиму в СРСР на чолі зі Сталіним Й.В.» (відмова у прийнятті та реєстрації заяви про кримінальне порушення не допускається – ч.4 ст. 214 КПК України).

2. Невідкладно ( але не пізніше 24-х годин) внести до Єдиного Реєстру досудових розслідувань відомості про:
– дату надходження моєї заяви про кримінальне правопорушення;
– прізвище, ім’я по батькові заявника;
– короткий виклад обставин, що свідчать про вчинення
кримінального правопорушення, наведених мною;
– про правову кваліфікацію кримінального правопорушення з зазначенням відповідної статті КК України;

3. Винести Постанову про початок досудового розслідування за фактом вчинення злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України (геноцид) та присвоїти номер кримінального провадження.

4. Під час досудового слідства поіменно встановити посадових осіб, винних в організації і вчиненні у 1944 році акту геноциду Кримськотатарського народу і національних груп, які проживали на той час у Криму.

5. По завершенні досудового слідства справу скерувати до Суду для розгляду і прийняття законного правосудного рішення.

6. Про результати розгляду заяви прошу повідомити мене у встановлений законом строк.

3 повагою,

ГЕРОЙ УКРАЇНИ,
ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ,
НАРОДНИЙ ДЕПУТАТ УКРАЇНИ ІІ – VІІ СКЛ.,
ЧЛЕН ПАРЄ (2006-2010рр.)
ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ ГРИГОРІЙ ОМЕЛЬЧЕНКО

(конт.тел.067-403-55-90)