Особисто:
ГЕНЕРАЛЬНОМУ ПРОКУРОРУ УКРАЇНИ
В.ШОКІНУ
З А Я В А
про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України
(зловживання владою або службовим становищем), вчинене начальником Головного слідчого управління Служби безпеки України Вовком Василем Васильовичем
(подається в порядку ст. 214 КПК України)
ШАНОВНИЙ ВІКТОРЕ МИКОЛАЙОВИЧУ !
14 травня 2015 року я в порядку ст. 214 КПК України звернувся до Голови Служби безпеки України В.Наливайченка з заявою «Про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України (геноцид – кримськотатарського народу та інших народів, які проживали в Криму у 1944 році), організованого керівництвом тоталітарного комуністичного режиму в СРСР на чолі зі Сталіним Й.В.»(копія заяви № 57-с від 13 травня 2015 року на 45 аркушах – додається).
Заяву прийняв слідчий СБ України Д.Ромашкін. Він склав відповідний протокол про прийняття заяви, на якому я поставив свій підпис. Слідчий розписався на копії моєї заяви про її отримання і запевнив, що заява в цей же день буде передана начальнику Головного слідчого управління СБ України Вовку В.В.
Відповідно до вимог ст. 214 КПК України заява про кримінальне правопорушення повинна бути невідкладно, але не пізніше 24 годин після її подання внесена до Єдиного реєстру досудових розслідувань і розпочате розслідування. Слідчий, який здійснюватиме розслідування визначається керівником органу досудового розслідування.
18 травня 2015 року голова Служби безпеки України В.Наливайченко на брифінгу повідомив, що «СБУ відновила розслідування депортації кримських татар. Спільним рішенням відновлена робота спеціальної слідчої групи з розслідування злочинів проти людяності за фактом депортації кримських татар. Раніше справу було закрито, а документи сховано». В.Наливайченко також зазначив: «Найближчим часом будуть прийняті слідчі рішення. Ми будемо розслідувати цей злочин геноциду» (Інтернет видання «Українська Правда», 18.05.2015р.).
М’яко кажучи, така заява В.Наливайченка є некоректною і не відповідає дійсності. По суті, громадскість була введена в оману.
По-перше, кримінальна справа щодо депортації кримських татар СБУ ніколи не порушувалася (хоча для цього були всі підстави ще в 2009 році). Тому справа не могла бути «раніше закритою».
По-друге, документи, насправді, нікуди не ховалися — вони весь час знаходилися в архівах СБУ.
По-третє, що мав на увазі В.Наливайченко, говорячи, що «найближчим часом будуть прийняті слідчі рішення» і коли саме буде розслідуватися «цей злочин геноциду» – відомо, мабуть, лише йому.
Я був впевнений, що під висловлюваннями «…будуть прийняті слідчі рішення» та запевненнями В.Наливайченка перед телекамерами, що «ми будемо розслідувати цей злочин геноциду», він мав на увазі – винесення слідчим постанови про початок кримінального провадження за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України (геноцид) на підставі моєї заяви, яка була подана до СБУ 14 травня 2015 року.
На брифінгу В.Наливайченко також заявив в присутності народного депутата України, Голови Кримськотатарського Меджлісу Рефата Чубарова, що СБУ передає йому архівні матеріали щодо 19 кримських татар, які були закатовані працівниками НКВС.
18 травня 2015 року Президент України П.Порошенко, виступаючи у Національній опері України ім. Т.Шевченка на вечорі – реквієм пам’яті жертв депортацій, порівняв депортацію Кримськотатарського народу з Голодомором в Україні у 1932-1933 роках, який Законом і Апеляційним судом м. Києва визнаний геноцидом Українського народу.
Голова Верховної Ради України В.Гройсман назвав депортацію кримських татар у 1944 році “одним із самих жахливих злочинів проти людства”.
Довідка: за архівними даними в 1944 році з Криму всього було виселено 45 384 кримськотатарських сімей, загальною чисельністю 194 303 особи.
З урахуванням депортованих після демобілізації з лав Червоної Армії (1945-1946рр.) 8 595 військовослужбовців – учасників війни, загальна кількість депортованих кримських татар становила 203 298 осіб.
Враховуючи кримських татар, депортованих з південних регіонів, а також виселених у травні 1941 року з Білорусії і Литви та виселених у травні 1942 року з Північного Причорномор’я, загальна чисельність депортованих кримських татар становила 238 500 осіб, більшість з яких – жінки і малолітні діти, чоловіків було лише 13,6% (в основному підлітки і старі люди) діти складали – 41,7%.
Під час депортації та в місцях спец поселень від хвороб, епідемій, голоду, виснажень, холоду загинуло 110 000 кримських татар (або 46,1% від всіх депортованих), із них при транспортуванні – 7 890 осіб, більшість з яких були малолітні діти та люди похилого віку.
***
25 травня 2015 року о 16 годині я зателефонував начальнику ГСУ СБУ Вовку В.В. (067-323-64-93) і попросив надати письмову відповідь про результати розгляду моєї заяви про вчинений злочин, з зазначенням дати і номеру її реєстрації у Єдиному реєстрі та дати початку кримінального провадження і його номеру.
В.Вовк у телефонній розмові повідомив, що моя заява лежить у нього на столі, вона незареєстрована і кримінальне провадження не розпочато. На запитання, чому він грубо порушує вимоги ст. 214 КПК України і не виконує обіцяне В.Наливайченком «ми будемо розслідувати цей злочин геноциду», В.Вовк відповів (цитую майже дослівно): «…я доповів про Вашу заяву Наливайченку. Розумію, що, по суті, вчиняю службовий злочин, але керівнику СБУ дана вказівка не порушувати кримінальне провадження за фактом вчинення геноциду проти кримських татар 1944 році через «велику політику» .
На моє запитання, хто в Україні міг дати «керівнику СБУ» таку злочинну вказівку, конкретної відповіді я не отримав. В.Вовк лише сказав, що «це не телефонна розмова».
Я попросив В.Вовка про особисту зустріч, раз це «не телефонна розмова».
В. Вовк відповів, що 26 травня ц.р. з ранку він приймає народних депутатів України. Після завершення прийому зателефонує і повідомить час зустрічі.
Оскільки телефонного дзвінка від нього не було, 27 травня о 10:14 я направив йому СМС-повідомлення, в якому просив невідкладно надати мені письмову відповідь за його підписом про результати розгляду моєї заяви (№ 57-с від 13 травня 2015 р.).
В цей же день о 17:42 В.Вовк зателефонував мені і повідомив, що заява ще не зареєстрована, кримінальне провадження не розпочато з тієї причини, що він не зміг поспілкуватись з народним депутатом України Мустафою Джемілєвим і що деякі матеріли про депортацію кримських татар знаходяться в окупованому Криму. В.Вовк попросив мене дати йому ще декілька днів для прийняття рішення.
Я відповів: строк розгляду заяви про вчинений злочин встановлює закон, а не заявник та наголосив, що копії вищезазначеної заяви особисто вручив народним депутатам України Мустафі Джемілєву і Рефату Чубарову ще 14 травня ц.р.
Також нагадав В.Вовку, що звернення М.Джемілєва (як і моє) про порушення кримінальної справи за фактом геноциду кримських татар знаходиться у нього на розгляді з червня 2009 року (!).
В.Вовк у телефонній розмові запропонував зустрітися з ним 28 травня, а про час зустрічі мене повідомить його помічник.
У зв’язку з тим, що обіцяна зустріч з В.Вовком так і не відбулася, 28 травня о 14:03 я направив йому в черговий раз СМС-повідомлення з проханням терміново надати мені письмову відповідь за його підписом про причини небажання розгляду моєї заяви та порушення вимог ст. 214 КПК України.
На 16 годину 29 травня відповідь від В.Вовка не надійшла.
Шановний Вікторе Миколайовичу, звертаю Вашу увагу на одну обставину.
15 травня 2015 року мною була отримана інформація, що про мою заяву, яку я подав слідчому СБУ 14 травня, уже відомо в Москві і за вказівкою президента Росії В.Путіна ФСБ через свої агентурні позиції в Україні будуть вживатися заходи, щоб зашкодити розслідуванню справи та не допустити визнання судом депортації кримських татар актом геноциду.
Тому, 15 травня 2015 року в другій половині дня я особисто передав через приймальню Адміністрації Президента звернення до Президента України Порошенка П.О., у якому вказав на ці обставини і просив його вжити відповідних заходів реагування (копія звернення № 59-с від 15 травня 2015р. – додається). Разом зі зверненням була передана копія моєї заяви (№ 57-с від 13.05.2015р.).
***
Нагадаю, що шість років тому (!), будучи народним депутатом України і членом Парламентської Асамблеї Ради Європи, я офіційно ініціював перед Президентом України В.Ющенком і Головою СБУ В.Наливайченком питання про юридичне визнання депортації кримських татар народу та інших народів, які проживали в Криму у 1944 році, актом геноциду.
Начальником ГСУ СБУ на той час також був Вовк В.В.
У травні 2009 року, під час пам’ятних заходів до 65-ї річниці депортації кримських татар, Служба безпеки України відкрила архівні документи про масові насильницькі виселення Кримськотатарського народу у 1944 році.
В. Наливайченко повідомив журналістам (цитую): «На основі розсекречених документів слідчими будуть проведені роботи з тим, аби вийти на притягнення до правової відповідальності всіх тих, хто стояв за цим злочином депортації і його здійснював» (Інтернет видання «Українська Правда», 20 травня 2009 р.).
Мною були вивчені архівні матеріали, наукові дослідження істориків, висновки правознавців і експертних комісій, свідчення очевидців депортації кримських татар, а також публікації у ЗМІ на цю тематику.
Зроблений аналіз дав мені (як колишньому слідчому і кандидату юридичних наук) підстави зробити однозначний висновок: факт незаконних насильницьких масових виселень (депортацій) Кримськотатарського народу та інших народів (національних груп) з Криму у 1944 році є встановленим, а в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В. і посадових осіб каральних органів НКВС-НКДБ СРСР є ознаки злочину, передбаченого ч. 1 ст. 442 КК України (геноцид).
На підставі цього 18 червня 2009 року (!) я направив Президенту України В.Ющенку і Голові СБ України В. Наливайченку депутатське звернення «Про порушення кримінальної справи за фактом масових насильницьких виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, як геноциду цих народів, тобто злочину, передбаченого ч.1ст.442 КК України та дачі правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В.» (копії звернень – додаються).
Разом зі зверненнями були направлені і матеріали, що підтверджують факт вчинення геноциду.
2 липня 2009 року на брифінгу прес-секретар президента Ірина Ванникова повідомила (цитую): «Глава держави вважає, що факт незаконних насильницьких масових виселень Кримськотатарського народу з Криму у 1944 є незаперечним, а в діях тодішніх керівників тоталітарного комуністичного режиму на чолі з Сталіним є ознаки геноциду.
Президент дав доручення Генеральному прокурору О.Медведьку і голові СБУ В.Наливайченку розглянути питання про порушення кримінальної справи за фактом незаконних виселень у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали на території Криму» (Інтернет видання «Українська Правда», 02.07.2009 р.).
Глава Секретаріату Президента України В.Ульянченко у відповіді на моє звернення повідомила: «За дорученням Президента України повідомляємо, що Ваше звернення стосовно депортації у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, розглянуто Главою Держави. За результатами розгляду Генеральному прокурору України та Голові Службі безпеки України запропоновано відповідно до компетенції вжити необхідних заходів реагування з порушеного питання та повідомити Вас про результати» (копія листа В.Ульянченко № 02-02/1946 від 23 липня 2009 р. додається).
В.Наливайченко на депутатське звернення відповів (цитую) :
«На виконання доручення Президента України Служба безпеки України у взаємодії з Генеральною прокуратурою проводить збір матеріалів, які стосуються незаконних виселень у 1944 році Кримськотатарського народу та інших народів, які проживали на території Криму.
З цією метою нами спільно із Генеральною прокуратурою створено робочу групу, співробітники якої вивчають документи про злочини тоталітарного режиму у 1944 році, встановлюють та опитують свідків.
За результатами проведеної перевірки буде прийнято відповідне правове рішення… » (копія листа В.Наливайченка № 6/0-6/2 від 6 липня 2009 р.- додається).
Окрім того, 3 липня 2009 року В.Наливайченко заявив журналістам: «На при кінці червня керівництву Кримськотатарського Меджлісу були передані всі секретні документи, що стосуються депортації.» (Інтернет видання «Українська Правда», 03.07.2009 р.).
Заступник Генерального прокурора України В.Пшонка повідомив мені: «Ваше звернення, яке надійшло від Президента України Ющенка В.А. щодо перевірки обставин масових виселень (депортацій) у 1944 році кримських татар та інших народів, які проживали в Криму, та надання правової оцінки діям посадових осіб органів державної влади тоталітарного комуністичного режиму на чолі зі Сталіним Й.В., розглянуто.
З урахуванням вимог ч.3 ст. 112 КПК України щодо підслідності злочину, передбаченого с.442 (геноцид) КК України, виключно за слідчими органів СБ України, звернення для організації подальшої перевірки та прийняття відповідного процесуального рішення в порядку ст.97 КПК України за фактом депортації в 1944 році кримських татар та інших народів з Криму направлено до Служби безпеки України (копія листа В.Пшонки листа № 04/4/1-6352-09 від 15 липня 2009 р. додається).
Отримавши в червні 2009 року моє депутатське звернення (яке було подано голові Служби безпеки України В.Наливайченку як повідомлення про злочин в порядку ст. 94,95 КПК України) та доручення Президента України В.Ющенка розглянути питання про порушення кримінальної справи, Головне слідче управління СБ України зобов’язане було відповідно до вимог ст. 97 КПК України впродовж 3-х, а в разі необхідності дослідчої перевірки – до 10- ти днів прийняти одне із двох процесуальних рішень:
– винести постанову про відмову в порушенні кримінальної справи або
– винести постанову про порушення кримінальної справи.
Наголошую, що начальником Головного слідчого управління СБ України на той час також був В.Вовк.
Проте В.Вовк, грубо порушуючи вимоги ст.97 КПК України, цього не зробив, а В.Наливайченко не забезпечив належний контроль за виконанням доручення Президента України В. Ющенка.
Відповіді, які я отримав на свої депутатські звернення, по суті, були відписками, якими керівники СБУ засвідчили своє небажання порушувати кримінальну справу щодо геноциду Кримськотатарського народу, грубо порушуючи вимоги ст. 97 КПК України .
Тому, 16 липня 2009 року на засіданні Верховної Ради України був оголошений на ім’я Голови СБУ В.Наливайченка мій депутатський запит щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду Кримськотатарського народу та інших народів, які були депортовані з Криму в 1944 році та встановлення осіб, що вчинили цей злочин.
На запит я отримав від керівництва СБУ чергову відписку та запевнення, що «правова оцінка буде надана за результатами проведеної роботи».
З часу направлення (у червні-липні 2009 року) зазначених депутатських звернень і запиту (як повідомлення про злочин), дослідча перевірка під керівництвом В.Наливайченка і В.Вовка тривала понад
8 місяців (замість 10 днів, встановлених законом).
Проте передбаченого Законом процесуального рішення СБУ так і не було прийнято, хоча вони залишалися на своїх посадах до березня 2010 року.
Начальник ГСУ Служби безпеки України В.Вовк, грубо порушуючи вимоги діючого на той час КПК України (як робить це і сьогодні), не порушив кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст. 442 КК України (геноцид).
Виникає запитання: чому при наявності приводів і підстав для порушення кримінальної справи та достатніх доказів, які мною були надані керівництву СБУ та встановлені нею самостійно за час дослідчої перевірки ще в 2009 році (та наявних сьогодні), а також публічних заяв В.Наливайченка, що «насильницька депортація кримських татар в 1944 році де-юре і де-факто є актом геноциду цілого народу» і «ми будемо розслідувати цей злочин геноциду» – начальник ГСУ СБУ В.Вовк, навмисно і грубо порушуючи вимоги ст. 19 Конституції України, КПК України, Конвенції «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», Конвенції «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства», не порушив у встановлені законом строки кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч.1 ст.442 КК України, не провів повного, всебічного, об’єктивного досудового слідства і не направив справи до Суду для розгляду ще 6 років тому ?!
Аналогічна ситуація повторюється і сьогодні після направлення мною в СБУ заяви про кримінальне правопорушення, але в більш цинічній формі.
Думаю, що відповідь на поставлене запитання лежить не в юридичній, а в політичній площині.
В.Наливайченко і В.Вовк і тоді, і сьогодні при розгляді питання щодо порушення кримінальної справи за фактом геноциду кримських татар, керувались і продовжують керуватись не Законом і Міжнародними нормами права, а, скоріше за все, якоюсь доцільністю, а можливо, і особистою зацікавленістю та позицією керівництва Росії, яке категорично виступає проти визнання депортації кримських татар актом геноциду.
Судове (юридичне) встановлення факту геноциду Кримськотатарського народу є вкрай небажаним для Російської Федерації, яка є правонаступницею СРСР і повинна нести цивільну правову (матеріальну) відповідальність за цей злочин у Європейському Суді з справ людини за позовами постраждалих від депортації кримських татар.
За оцінками експертної Комісії загальні збитки, нанесені кримським татарам депортацією, оцінюються у сумі майже 38 млрд. дол. США (за цінами 1961 року).
Довідка: Вовк Василь Васильович, 1959 року народження, уродженець Вінницької області, після строкової служби в Радянській Армії закінчив Московську вищу Червонопрапорну школу КДБ СРСР, проходив службу в органах КДБ УРСР (УКДБ Вінницької області), а потім – в СБ України, генерал-майор, кандидат юридичних наук (тема дисертації “Кримінально-процесуальна діяльність органів безпеки”), заслужений юрист України. 27 березня 2014 року призначений начальником ГСУ Служби безпеки України.
16 травня 2012 року В.Наливайченко, будучи головою Політради партії «Наша Україна», заявив (цитую): «Насильницька депортація сталінським режимом кримських татар в 1944 році де-юре і де-факто є злочином проти людяності і актом геноциду цілого народу, який призвів до загибелі 46% виселених татар» (Інтернет видання «Українська Правда», 16.05.2012р.).
29 травня 2014 року В.Наливайченко, вже як голова Служби Безпеки України, під час передачі документів галузевого державного архіву представникам Меджлісу Кримськотатарського народу про депортацію кримських татар в 1944 році повідомив (цитую): «Служба Безпеки завершує важливий етап роботи і передає кримськотатарському народу документальні свідчення і підтвердження того, як титульна нація Криму постраждала 70 років тому, коли понад 200 тисяч населення були знищенні і переміщенні в наслідок звірячої депортації народу.
Друга складова цинічного злочину, і ми сьогодні оприлюднюємо документи, коли після перемоги над фашизмом герої Кримськотатарського народу, повертаючись з фронтів Другої світової війни, фактично зазнали другого знищення (Інтернет видання «Українська Правда», 29.05.2014р.).
Нагадаю, що ще 10 грудня 2005 року 4 сесія четвертого Курултаю Кримськотатарського народу прийняла постанову, якою визнала депортацію 18-20 травня 1944 року і наступні десятиліття утримування кримських татар в місцях вигнання актом геноциду корінного народу Криму.
Сесія Курултаю звернулася до Президента України В.Ющенка і Верховної Ради України з проханням офіційного визнання злочинної депортації Кримськотатарського народу, вчиненої радянським режимом, одного із безпрецедентних в історії людства, фактом геноциду і ініціювати від імені України такої ж правової оцінки з боку міжнародної спільноти.
У 2006 році 51-й Конгрес Федерального союзу народів Європи в Балтії підтримав рішення Меджлісу і Курултаю Кримськотатарського народу, їх стремління привернути міжнародну увагу до долі свого народу та до факту вчиненого геноциду.
У резолюції загальнокримського траурного мітингу, який відбувся 18 травня 2009 року, міститься вимога до української влади визнати депортацію кримських татар – геноцидом.
18 травня 2014 року в.о. Президента України О.Турчинов у зверненні до народу зазначив: «70 років тому, на Кримській землі комуністичним режимом було вчинено жорстокий злочин – здійснено масові депортації представників місцевих етносів, яких сталінська влада безпідставно звинуватила у співпраці з гітлерівцями. Застосовуючи принцип колективної відповідальності у продовж кількох травневих днів 1944 року до віддалених регіонів Середньої Азії та Сибіру було примусово переселено близько 200 тисяч кримських татар».
У заяві МЗС України «Щодо відзначення 70-ї річниці депортації кримських народів» від 16 травня 2014 року зазначено: «Депортація кримських татар 18 травня 1944 року, здійснена партійно-державним керівництвом СРСР, стала найтрагічнішою сторінкою в літописи історії кримськотатарського народу. При переселенні та у важких умовах спец поселень і протягом перших років заслання загинуло до 46 відсотків всього населення. Це був справжній геноцид, вчинений Сталіним проти кримських татар …».
18 вересня 2014 року, виступаючи в Конгресі США, Президент України П.Порошенко закликав світ і Америку не мовчати про злочини Сталіна та злочини, які зараз чинить режим В.Путіна проти кримських татар і закликав усіх людей доброї волі перефразувати і вимовити слова американського президента Джона Кеннеді, сказані ним понад 50 років тому: «Я – кримський татарин, і немає нічого, що змусить мене відмовитися від моєї свободи».
Директор Українського інституту національної пам’яті Володимир В’ятрович, співробітники інституту, які є фахівцями з цієї тематики, оцінюють депортацію кримських татар у 1944 році не тільки як злочин проти людяності, а також як акт геноциду.
Та скільки б разів і хто б не повторював подібних заяв і не говорив: «я – кримський татарин» – ці заяви не матимуть юридичного значення, а залишатимуться лише моральними, політичними або історичними оцінками, без будь-яких правових наслідків.
Ситуація, яка склалася з юридичним визнанням депортації кримських татар як актом геноциду (одне з най болючих питань цього народу!), на превеликий жаль, до цього часу не вирішена, а використовується партіями, народними депутатами, урядовими структурами, керівниками держави в суто політичних цілях, що останніми роками стало невід’ємною рисою політичного життя в Україні.
Нагадаю про окремі юридично-правові акти, які були прийняті з питань депортації і геноциду на міжнародному і національному рівнях.
9 грудня 1948 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про запобігання злочину геноциду та покарання за нього», що встановлює правове (юридичне ) визначення геноциду.
Кримінальний Кодекс України майже дослівно повторює наведене в Конвенції означення геноциду. Його стаття 442: «Геноцид», міститься в розділі ХХ: «Злочини проти миру, безпеки людства та міжнародного порядку».
26 листопада 1968 року Генеральна Асамблея ООН прийняла Конвенцію «Про незастосування строку давності до воєнних злочинів і злочинів проти людства» (ратифікована УРСР 25 березня 1969 року).
Конвенцією передбачено, що «ніякі строки давності не застосовуються до наступних злочинів, незалежно від часу їх скоєння: воєнні злочини, злочини проти людства, злочини геноциду».
Україна взяла на себе зобов’язання виконувати зазначені Конвенції.
14 листопада 1989 року Верховна Рада СРСР прийняла Декларацію № 772-1, у якій, зокрема, зазначено: «Варварським акціями сталінського режиму були виселення в роки Другої світової війни з рідних місць балкарців, інгушів, калмиків, карачаївців, кримських татар, німців, турків-месхетинців, чеченців.
Верховна Рада СРСР беззаперечно засуджує практику насильницького переселення цілих народів як найтяжчий злочин, що суперечить основам міжнародного права…»
Згідно з Законом України «Про відновлення прав осіб, депортованих за національною ознакою» (№ 1223-VII від 17 квітня 2014 р.): «Україна визнає депортації народів, національних меншин та осіб з місць постійного проживання на підставі рішень, прийнятих органами державної влади колишнього СРСР або союзних республік, як незаконні та злочинні акти, здійсненні проти них…
Україна визнає акти органів державної влади колишнього СРСР щодо реабілітації депортованих осіб, насильницькі переселених з місць постійного проживання, та відновлення їхніх прав».
14 травня 2015 року Верховна Рада України звернулася до міжнародного співтовариства із закликом засудити злочинну депортацію кримських татар, здійснену комуністичним режимом СРСР 18 травня 1944 року (Постанова № 412-VIII від 14.05.2015р.).
Проте ні Декларація СРСР, ні Закон України, ні звернення Парламенту не визначають, яким саме злочином є депортація (насильницьке переселення народів).
Види злочинів і їх кваліфікація встановлені Кримінальним Кодексом України, у якому, зокрема передбачений і злочин – геноцид (ст.442).
Для встановлення і юридичного визнання депортації кримських татар у 1944 році геноцидом (ч.1ст.442 КК України) необхідне судове рішення як у кримінальній справі № 475 про геноцид в Україні 1932-1933 роки.
Вищевикладене дає підстави зробити висновок: начальник головного слідчого управління Служби безпеки України, генерал-майор Вовк Василь Васильович умисно, в особистих інтересах або в інтересах третіх осіб використовує службове становище всупереч інтересам служби, що завдало істотної шкоди охоронюваним законом правам, свободам та інтересам всього Кримськотатарського народу, що завдає великої шкоди іміджу України на міжнародній арені.
Таким чином, в діях В.Вовка є ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем, вчиненні працівником правоохоронного органу). По суті він став на шлях приховування особливо тяжкого злочину – геноцид.
На підставі викладеного, відповідно до вимог ст. 214 КПК України прошу Вас:
1. Прийняти та невідкладно зареєструвати у Єдиному реєстрі досудових розслідувань відомості, які містяться у моїй заяві «Про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого ч.3 ст. 364 КК України (зловживання владою або службовим становищем), вчиненого начальником Головного слідчого управління Служби безпеки України Вовком Василем Васильовичем» (заява № 66-с від 29 травня 2015р.).
Розпочати кримінальне провадження щодо Вовка В.В. за ознаками злочину, передбаченого ч.3 ст.364 КК України.
На час досудового розслідування відсторонити Вовка В.В. від займаної посади.
По завершенні досудового розслідування, прошу Вас дати правову оцінку діям начальника ГСУ СБ України Вовка В.В. і справу скерувати до Суду для розгляду.
2. У зв’язку з відмовою начальника ГСУ СБУ Вовка В.В. внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості моєї заяви «Про кримінальне правопорушення, що має ознаки злочину, передбаченого частиною 1 ст. 442 КК України (геноцид – кримськотатарського народу та інших народів, які проживали в Криму у 1944 році), організованого керівництвом тоталітарного комуністичного режиму в СРСР на чолі зі Сталіним Й.В.» (№ 57- с від 13 травня 2015 року) та відмовою розпочати кримінальне провадження, прошу Вас внести відомості цієї заяви до Єдиного реєстру досудових розслідувань, після чого направити її в порядку підслідності (ст. 216 КПК України) до Головного слідчого управління Служби безпеки України і доручити проведення досудового розслідування.
Про результати розгляду моїх заяв (№ 57-с від 13.05.2015р. та № 66-с від 29.05.2015р.) прошу повідомити мене.
Додатки:
Заява про кримінальне правопорушення (№ 57-с від 13 травня 2015р.) на 45 арк., додатки до неї на 17 арк.
Звернення до Президента України Порошенко П.О (№ 59-с від 15 травня 2015р.) на 10 арк.
3 повагою,
ГЕРОЙ УКРАЇНИ,
ЗАСТУПНИК ГОЛОВИ
СПІЛКИ ОФІЦЕРІВ УКРАЇНИ
ГЕНЕРАЛ-ЛЕЙТЕНАНТ ГРИГОРІЙ ОМЕЛЬЧЕНКО
(конт.тел.067-403-55-90)
pressou.wordpress.com 